Запитання: "Навіщо ми живемо разом?" руба поставлене блогерами після телепривітання Зеленського, має два відтінки смислу..
Перший - знайти спільні цінності в українців з різними політичними поглядами, Другий - зрозуміти, а чи є в українців сенс жити однією нацією?
По тих відгуках, що я прочитав у мережі сьогодні, можна зробити висновок - частина людей, яка вважає себе пасіонаріями, на компроміси не згодна.
Для них всі ми розділені на дві категорії - тих, хто за пам'ятники Жукова і тих, хто за пам'ятники Бандери. З одного боку - радянська естетика, з іншого - українська національна.
І нічого третього не дано.
Що це означає в перспективі?. Або розділ на дві держави, що в наших умовах неможливо, бо, як показали вибори, географія не відіграє визначальної ролі. Або намагання однієї з сторін насильно прищепити народові свою ідеологію, не зважаючи на думку і долаючи спротив опонентів.
Таке в історії Європи було. Через ці процеси пройшло чимало націй, зліплених з різних етнічних і світоглядних клаптиків.
Зазвичай це супроводжувалося великою кров'ю, громадянськими війнами, бунтами, тираніями, втручанням сусідніх держав, іноді втратою частини територій чи взагалі розпадом держави.
Я так розумію, що прагнення до збереження власної ідентичності навіть за рахунок розпаду держави сьогодні вітається багатьма політичними силами. І це насправді непокоїть.
Сподіваюся лише, що ідеологи поділу України на "совок" і "націю" помиляються.
Бо є третя складова. І це не сіра, безлика біомаса, як вважають ті. хто називає себе "пасіонаріями", не заручники холодильника і дешевої ковбаси. Це люди, які живуть в іншій парадигмі, ніж війна між Бандерою і Жуковим,
Вони - це ті кого називають ліберастами і толерастами, хто живе цінностями сучасної євроатлантичної цивілізації. Хто сповідує повагу прав людини, якого б роду-племені вона не була. Для кого совок - позавчорашній день, а націоналізм - учорашній. Хто живе не тільки у технологіях, але й у суспільних відносинах, етиці й естетиці майбутнього, хто його не боїться. а вітає.
Я до таких не належу - я надто старий. Але я бачу серед нас багатьох українців майбутнього - ініціативних молодих людей, яким є про що помріяти окрім війни між ватниками й пасіонаріями.
Бо. насправді між ватниками й пасіонаріями ( як їх змалював автор теорії пасіонарності Гумільов) й не така вже велика різниця. Агресивні, непримиренні, скуті спільним ланцюгом "єдіномислія", готові фізично знищити опонента, швидкі на кривавий бунт, вони вміють руйнувати і не вміють будувати.
Будують,як писав той таки Гумильов, індивідуалісти, "гармонійні особистості", які прагнуть жити не у борні а в творчості. Які споруджують власні дома й упорядковують власне життя, які трохи альтруїсти, але уцілому неагресивні егоїсти. Завдяки їм і відбувається поступ цивілізації.
Мені здається, що як би не склалися наступні вибори, більшість буде саме за ними. І тому я лишаюся оптимістом.
