Двадцять перший з класу…

- Да, да с вокзала! А тут ти)))
Ну встрєчя, вот так встрєчя)))
- Послухай... Мені час іти.
Давай може на вечір?

- Да, да конєчьно... Стой! Куда?
А номєр тєлєфона?
- Та той що й був з студентських літ...
Чекай, дзвонить Альона:

- Ало, так, так... уже біжу...
ні ще не встиг та ку`плю.
Кого? Ах, да, старий я дід...
Він так просив про куклу...
Візьму, візьму. Ну все, бувай.
Хоре, що нагадала...

- Альона? Дєвушка твоя?
- Ні. Пашки "Кандагара"...
- Как інтєрєсна...))) Что Пашок?
Когда успєл женітся?
Я вот в Москвє уж трєтій год -
нікак нє созвонітся)))

Работа, знаєш...)) Всє дєла...
Прілічная зарплата))) Хошь подтяну?)
Ну і Пашка...)))
За годік купішь хату)))

- Послухай... Правда вже пора...
Я трохи поспішаю...
- А я с тобой!)))) Ти до Пашка?)))
Бач, мову пам'ятаю)))

- Зі мною???... Добре...
Ну... пішли. Треба купить ще куклу.
Він так просив... Як я забув...?
Макітра вже розпухла...

- У Пашкі дєвочька?)))
Ну класс!!! У ніх сегодня празднік?)))
А я встречался столько раз...
Но, нє судьба - развратнік))))

По клубам всьо, по кабакам...)))
Устал уже мальоха))
Остєпєнітся б надо нам.
Чєго молчішь? А? Льоха?

- Га?! Що?!... Пробач... старий.. пробач...
- Да ти даже нє слушал...
Глаза опухлі... Будто плач...
Послушай, что за муха???

Я понімаю, трудно вам...
Война тут єщьо ета...
Я ж говоріл - поєдєм к нам.
Бил шанс, вот я уєхал.

За что? За Пєтю ваєвать?
Іль тіпа батьківщіну? Платілі би...
А так плєвать, на ету Украіну)
Карочє. Надо би зажечь -
с кєнтамі повстрєчаться)))
Поможешь вмєстє всєх собрать,
да разом оторваться?!))))

- Всі будуть. Не переживай.
Зганяю куплю куклу.
- Да, что с тобой? Ти прєкращай.
Унил как Гваделупа))))

І что-то я всьо нє пойму...
Пашуля пєрєєхал?
Смотрі вон наш воєнкомат...
Народууууу))) Вот потєха)))

Что? Как і раньшє?
Всєм сєлом, в армєйку проважают?)))))
Смотрі! Там Сашка... і Антон... ?????
Или с АТО встрєчают?

- Тихіше Коля... Не кричи..
Хотів усіх зібрати?
Всі тут... Вже в двадцять перший раз..
І Пашка... Його мати...
Альона тут... його жона...
і дочка теж - Анютка...
Чекай. Піду віддам малій -
він так просив їй куклу...

- Стой! Я нє понял.. Что за чушь,
ти мєлєш одурєло?
С чєго оні вон только что,
вдруг сталі на колєно???

- І ти ставай... Та помовчи...
Негоже розмовляти,
коли навколішках жінки
і навіть його мати...

Ставай кажу! Пашка везуть...
Ти ж хтів зажечь, хтів плясу?
Немає вже кого збирать,
він двадцять перший з класу...

Ми з ним... тоді... останній раз...
залишив на минутку...
лиш чую... сущище... фугас!
Підбіг...він шепче:- куклу...

Ледь, ледь до Анєчки не встиг -
нас скоро поміняли б...
Кажу: - куплюююю... Та він затих...
Сьогодні, ось, ховаєм...

- Ти ето... Льоха...
- Помовчи... почтить треба Героя...
бо тобі ж скоро до Москви,
а наш весь клас до бою...