Читаю стрічку новин. Пише Арестович, що під Бахмутом великі бої. Але наші воїни не тільки втримали позиції, але й продвинулися вперед.
Йому пишуть комент: "у нас є й інша інформація". І тут же відповідь від іншого користувача: "кожен має право обирати свої джерела інформації".
Це така ключова ознака нашого часу: ми зважаємо на те, що нам кажуть, а не на те, що насправді відбувається. Ми не беремо участі в реальності, ми беремо участь в новинах. Новини, а не реальні події формують реальність. Можете нагребти депресивних телеграм-каналів і цілодобово страждати від депресії й зради. Або підписатися на тільки позитивні новини, й чекати перемоги вже до обіду. Насправді, все то віртуально і не має відношення до дійсності. Це просто ринок. "Експерти" продають нам інформацію, як цибулю й капусту на базарі. Бо що там насправді відбувається, - не знає ніхто. Часто навіть ті, хто безпосередньо там перебуває.
Та й чи потрібна нам сама та Дійсність? Так чи інакше, вона нас наздожене, але все одно тільки у вигляді різних новин та інтерпретацій, уточнень та витлумачень.
Раніше було простіше. У Франца Кафки є таке оповідання "Велика Китайська стіна". Там люди сильно переживали за події і війни, які минули триста років тому, бо новини доходили повільно.
Це якби ми зараз думали: як там Богдан наш, Хмельницький?... Чи здолав він Яна Другого, Казимира?
Мій батько, коли були бої з німцями за Дніпро, в 1943 році, бігав з хлопцями в байрак, лягав не землю, та прикладав вухо до землі. З під землі "ревіли гармати"... Тоді такий був "фейсбук"...
Зараз нема куди й вухо прикласти... До Арестовича хіба...
