Застосування Російською Федерацією балістичної системи середньої дальності, що отримала назву «Орєшнік», є прямою відповіддю на низку критичних поразок у конвенційній та економічній сферах. Першочерговим тригером стала активізація «танкерної війни» з боку США, зокрема законне затримання двох суден та атака на третє, що транспортували нафту в обхід санкцій. До цього додалося повне фіаско російських систем ППО у Венесуелі.
Експортні зразки винищувачів Су-30 та зенітно-ракетних комплексів С-300В, які тривалий час позиціонувалися як основа сучасної оборони, виявилися неспроможними протидіяти координованим ударам сучасними засобами ураження. У ситуації, коли традиційні військові інструменти не приносять результату, а ключові канали експорту енергоресурсів опиняються під прямою фізичною загрозою, Кремль вдався до демонстрації можливостей стратегічного стримування, намагаючись нав’язати Заходу логіку ескалації.
Те, що офіційна пропаганда називає «зброєю на нових фізичних принципах», при детальному аналізі виявляється модернізацією радянської спадщини. Технічні характеристики вказують на те, що «Орєшнік» є або глибокою переробкою радянського комплексу РСД-10 «Піонер», або ж подальшим розвитком проєкту РС-26 «Рубєж» (фактично скороченою версією МБР «Тополь-М»).
Основною особливістю системи є використання роздільних головних частин індивідуального наведення (MIRV). Ця технологія була розроблена для подолання ешелонованих систем протиракетної оборони (ПРО) шляхом насичення простору хибними цілями та обломками котейнерів, що маскують реальні бойові блоки.
Проте удар по району Стрия продемонстрував виключно психологічний характер місії: у цій локації відсутні сучасні комплекси ПРО, здатні перехоплювати об’єкти на таких швидкостях (10–12 Махів), тому демонстрація «непереможності» відбувалася в умовах повної відсутності протидії.
Енергетичний шантаж та геополітичні наслідки
Вибір цілі в районі Стрия має чітку логіку енергетичного терору. Окрім великих підземних газосховищ, у цьому районі розташовані об’єкти вітрової генерації та вузлові підстанції, що забезпечують імпорт кіловатт з Європейського Союзу. Москва намагається донести до Вашингтона пряме повідомлення: подальший тиск на нафтовий флот призведе до ударів по критичній інфраструктурі, що зв’язує Україну з ЄС. Це спроба змусити Захід піти на послаблення санкційного режиму та припинити абордаж танкерів.
Проте такий підхід, швидше за все, викличе зворотну реакцію — прискорення інтеграції європейських систем ПРО та посилення морської блокади російського тіньового флоту, оскільки використання носіїв ядерної зброї у відповідь на юридичні процедури затримання суден-порушників остаточно закріплює за РФ статус держави-пірата.
