1. Білорусь. Передбачати дії двох диктаторів, що вже давно позбулися залишків здорового глузду - складно. Але спробую. Танго між ними наближається до закінчення. Хитрий Лука міг гарно грати на емоціях алкоголіка Єльцина, довгий час грати на амбіціях молодого Путіна, але, починаючи з 2020 року, коли білоруська революція, організована, думаю, російськими спецслужбами, поставила його перед очевидністю зміни ролей, Захід вже не є учасником цього танцю, тому диктатор вже не має альтернативного варіанта, окрім Союзної Держави, де він не грає ні другу, ні десяту скрипку. Його пасивна участь в квітні-березні в прямій агресії проти України поставила його на межу Гааги, залишилося зробити останній крок.
Зараз йде постачання снарядів для артилерії РФ з білоруських складів, навчання білоруської армії з запрошенням російських колег на кордоні з Україною, біломосковський фюрер впадає в істерику від натівських військ за польським кордоном, литовського обмеження на транзит, бо він знає - від нього очікують вступу в війну. Зараз він на терміновій зустрічі в Росії, на черзі офіційний візит Путіна до Гродно, як раз на кордон з Литвою. Ми не знаємо, чи не в заручниках син Коленька, чи не сидять фсб-шники під ліжком у Лукашенка в його резиденції, але ми точно знаємо, що дружніх стосунків між двома диктаторами давно не має. Я більше вірю зараз в провокації на литовській або польській частині кордону з НАТО, ніж на повноцінне вторгнення в Україну, бо білоруська армія має зброю, але ніколи її не використовувала, а особливості кордону створюють тільки можливості наступу колонами. Чим це закінчиться, відомо. Не тільки нам.
2. Колективний Захід, під постійним тиском української дипломатії, за активної підтримки найближчих союзників - США, Британії, Польщі починає змагатися за рівень підтримки України. Причина цьому одна - впевненість у нашій перемозі над агресором. Бажання бути з переможцем. Розуміння, що загроза війни в Європі стримується тільки перемогами ЗСУ та винищенням нашими військовими не тільки російської армії, а і її боєзапасу, життями наших громадян, які загинули під російськими ракетами та артилерійськими обстрілами.
Німеччина - почала не тільки постачати БТР та гаубиці, але й підписує нові угоди на постачання суперважливого для нас ПРО, Франція додає Цезарі, які вже добре зарекомендували себе в руках українських військових, Словаччина та Польща поступово передають радянську наступальну зброю, літаки, танки, артилерію, Румунія поновлює випуск снарядів 152 мм та стволів для артилерії спеціально для постачання нашій армії. Головний союзник, - США, - навчив українців працювати з найкращими зразками РСЗО( MLRS), хаймарсами, і вони вже кілька днів нищать ворога на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі. Харків, при різкому підвищенні активності ворога, було захищено завдяки підтримці саме нової артилерії - М177, Цезарів, Зузанн.
3. Ми не знаємо деталей, але сучасна війна - це не тільки суперточне озброєння, - гаубиці, танки, кулемети, а й контрбатарейні радари, засоби ппо фронтового рівня та про, безпилотники, які можна використати для аерофотозйомки та для обстрілу позицій ворога з повітря. Саме ця зброя, отримана від головного союзника, повністю змінила співвідношення сил. Метод артилерійської навали, яку використовують загарбники, протягом найближчого часу перестане бути можливим.
4. Стан справ на морі поступово змінюється. Україна, яка майже не мала дієздатного флоту, отримує американські катери для патрулювання та захисту. "Вишки Бойка", які мали радарне обладнання для контролю за нашою територією від Очакова до Дунаю, після обстрілів Гарпунами, стали сліпі. Вони ж тепер вже не зможуть заправляти гелікоптери, що підвозять особовий склад для ротації на Зміїний. Знищено також транспортний корабель "Бех", що намагався подвезти на Зміїний бійців та засоби ПРО. Все це дало можливість провести атаку і на сам острів, знищивши частину російської зброї на ньому.
Впевнений, протягом липня над Зміїним ми побачимо український прапор, а кораблі, що зараз з акваторії Чорного моря запускають Калібри, повинні будуть виходити в море набагато далі від нашого берега. Щодо ракет. Останніми днями ми бачимо, що росіяни поступово переходять на два види ракет - великі і неточні радянські Х-22, які запускають з літаків Ту22 над нашим кордоном і які летять в північну частину України(ми поки що не маємо зброї, яка може це зупинити, і таких ракет ще багато) та сучасні Онікс, яких по даних з відкритих джерел, налічується до 800, з території окупованого Криму, з якого атакують наш Південь. Калібрів залишилося, наскільки я розумію, до 100, і виробити їх в кількості більше ніж 30 є неможливим.
5. Я намагаюся не коментувати рішень наших командирів, тому скажу тільки, що після виходу ЗСУ з Северодонецьку, я видихнув. Війна - це не тільки перемоги і наступи. Відхід заради збереження людей, покращення тактичної ситуації - це позитив. Тим більше, після того, як величезне угрупування агресора з тисячами гармат, три місяці буксувало на фронті 40 км, втрачаючи особистий склад, зброю та впевненість в собі. Україна виграла час на отримання нової зброї, за який, на жаль, щоденно платила життями наших героїв.
Тактичний наступ під Вугледаром, який відбувся одразу після наближення наших військових до Херсону, думаю, показав, що українська армія почала відновлення наших позицій на півдні. Прогнозую, що найближчими тижнями ми багато почуємо не тільки про знищення чергових складів та колон противника, що зупинить його наступальний потенціал, а й про нові успіхи на півдні та півночі.
Слава Україні!
