Генерал Девід Петреус, колишній командувач 101-ї десантної дивізії, найкращий випускник Коледжу командування та генерального штабу армії США, випускник Вест-Поїнту і викладач у ньому, як командир дивізії у 2003 в Іраку здійснив кидок 101-ї десантної на Багдад. Вже куди сильніший як "військовий експерт" за всіх тих, що кажуть про "повільний контрнаступ" ЗСУ.
Так от його висновок однозначний: навіть армія США не змогла б діяти швидше.
«Українці намагалися провести загальновійськову операцію, щоб прорватися крізь ці дуже-дуже глибокі мінні поля з танковими ровами та «зубами дракона», а потім — крізь окопи, повні солдатів із російськими безпілотниками над ними, які викликають артилерію із коригувальниками та інші сили. І вони виявили, що це просто неможливо.
Правда в тому, що навіть ми (США — ред.) не змогли би цього зробити.
Насправді, єдині два рази, коли ми робили щось хоч віддалено подібне, і ми навіть приблизно не стикалися з обороною, яку встановили росіяни — це була війна в Перській затоці, де ми били іракців протягом 39 днів з неба без будь-якої протидії, а потім «пройшлися» по них за 100 годин.
Звісно, важкі бої, але не те, що ми бачимо, не ці глибокі мінні поля, прикриті спостереженням і вогнем.
І потім, певною мірою (стикалися з чимось подібним — ред.), під час битви за Багдад, і я, звичайно, мав честь бути там в якості командира дивізії. Ми знову мали панування в повітрі. У нас не було такої тривалої підготовки, як до війни в Перській затоці, але ми мали величезну кількість броньованих проривних пристроїв. Отже, по суті, йдеться про броньовані бульдозери, які повністю мають балістичне скло та все інше, і ви просто спрямовуєте їх вперед.
В українців немає тієї кількості, яка б їм була потрібна, і взагалі немає повітряного прикриття, а тим більше переваги в повітрі чи панування в повітрі, як у нас. Тож вони адаптувалися, і я думаю, що адаптувалися дуже вражаюче", — вважає Петреус.
