Попри дуже серйозний тиск групи депутатів, котрих я тоді вважав друзями, я не змінив у 2015 свого ставлення до Мінських угод і не виступив проти Порошенка, хоча з інших питань критикував його багато. Мотивів було два:
а) я розумів, що він має незрівняно більше інформації, ніж ми, і рішення приймає не на підставі диванної експертизи, а суворих воєнних і політичних реалій;
б) на відміну від популістичних горлопанів із опозиції, президент завжди несе реальну відповідальність. Він не може собі дозволити гратися в непорушні принципи й демонстративний патріотизм, коли завтра це коштуватиме життя тисячам його громадян, втрати додаткових територій чи навіть суверенітету. А те, що ми не мали тоді жодних шансів у війні з Росією, для притомної людини навряд чи вимагає пояснень.
Впевнений, що я був правий тоді. Як правий і сьогодні, коли прийняв рішення не заважати президентові Зеленському добиватися миру з фашистською Росією навіть ціною певних компромісів (навряд чи це може бути інакше). Точку зору на ці компроміси (як і багато іншого) я висловлю після війни.
Але на одну деталь мушу звернути вашу увагу вже зараз. Оце інтерв‘ю Зеленського, де він уже окреслив межі компромісу - велика помилка з точки зору самої методики ведення переговорів. Якими б не були позиції делегацій на очних перемовинах, доти, доки вони не підкріплені заявами першої особи, їх можна змінювати в будь-який бік. Відтепер - тільки в бік ослаблення;
б) після вчорашніх декларацій червоні лінії Зеленського стають уже зовсім не червоними, бо тепер компромісу доведеться шукати посередині між ними й жорсткою путінською позицією. Це абетка переговорної теорії. Мало того, Путін тепер буде змушений добиватися від нас додаткових поступок навіть якщо в наступні тижні (місяці) ми завдамо йому серйозних військових поразок. Бо інакше буде виглядати, що він поклав цих своїх людей марно, припустився помилки, а цього жоден диктатор собі дозволити не може.
Таке оприлюднення своєї позиції, як дозволив собі Зеленський, було б обґрунтоване, якби він апелював до громадської думки країни-противника. Але ж ви розумієте, наскільки анекдотично «громадська думка» звучить по відношенню до сучасної Росії.
Дилетантизм і самовпевненість Зеленського таки вилилися в серйозну проблему. Попри те, що загалом він показує себе значно вище сподівань
