Якби не існувало Пороха, я би бажала, щоб посади президента в Україні не було. Бо з нашими наслідками радянського/російського впливу на нашу психіку, ми завжди будемо покладати власну вину на одну людину в країні. Це буде народна традиція (хоча чому буде - вже є, багато років). Ми зламаємо й Залужного, стань він президентом (хоча це був би неймовірний досвід та шанс перетворитися на фортецю, що нам зараз дуже потрібно).
Я узагальнюю, щодо "ми", але ще гіршим вважаю відокремлювати себе від інших в плані причин і наслідків.
- Не змогла - значить мало знаю, мало вмію, мало роблю. Треба більше. Знати, вміти, робити.
Ось таке кредо. Тому й не відокремлюю.
Але далі.
Влада сильно розбещує людей. Влада якраз проявляє всі якості людини, виносить їх на широкий загал. І я ще не бачила особистості на посту президента, яка би змогла зіграти роль когось іншого, а не себе. Навіть якщо вона грає роль президента - вона не може сховати себе. Вона тим чи іншим себе видає. Завжди. І якщо ти покидьок - тебе буде видно. А якщо ти чесний - тебе заллють брудом. Нажаль.
Отже, ми завжди будемо шукати винних, - а влада завжди буде проходити випробовування на стійкість, професіоналізм, безкорисність. Народу й чесність не потрібна - народу потрібно будь-що, але здебільшого те, від чого йому особисто буде житися тепліше та краще. Народ виштовхне професійних економістів (яких з руками та ногами відірвуть інші країни й уряди). Народ виштовхне генералів та розвідників, які рятують міста, спецоперації, життя.
Хліб і видовища - саме те, що народу потрібно.
Додамо сюди очікування на великі гроші, на відбудову - тут багато хто стоїть на низькому старті. Я була здивована (наївно, звичайно) на очікування навіть Китаю щодо того, щоб прийняти участь у відбудові. Сьогодні від когось з експертів почула. Однією рукою додавати вугілля в полум'я війни, а іншою гроші тут заробляти - це мабуть не повинно ні мене, й нікого іншого дивувати. На низькому старті багато хто всередині країни - але чомусь не на настільки низькому щодо зусиль до нашої перемоги над Росією. Хтось нехай повоює, а дехто почекає на гроші для відбудови: "на старт, увага, руш!" Я приєднаю до дописа відео з фронту, де колись був ліс - як виглядає цей апокаліпсис, і як він відрізняється від умов тих, хто чекає.
Але ж. З одного боку, в Україні завжди винна одна людина - і нехай одна винна насправді, а інша "винна" через потік бруду, вилитого на неї (так, я саме так вважаю). З другого боку - й на нашу Верховну Раду подивишся, і плакати хочеться. Бо це балаган. Принаймні саме сьогодні - це обесцінене місце прийняття важливих рішень. Обесцінене присутністю не зрозумій кого. "Воно" замовляє проституток на робочому місці, воно стоїть спиною до військового, який виступає на трибуні. Воно вигулює дорогий одяг та прикраси (це життя напоказ). Воно чекає на відпустку десь на морі, доки йдуть важкі бої. Воно прийшло туди не за тим, щоб вирішувати долю країни - воно прийшло заради себе особисто.
Я не знаю, де ідеально. Немає ідеальних парламентів, ідеальних президентів, ідеальних чиновників. Але є більш відповідальні. Більш професійні. Більш дорослі в політичному, ціннісному, культурному плані.
В Данії, здається, влада звітувала перед депутатами, чому вона витратила гроші на слона. Бо вийшла заборона на використання звірів для розваг. Влада викупила слона. А потім ще й верблюда, бо верблюд на ім'я Алі - найкращий друг того слона, і без нього слон жити не може. Смішно? А насправді відповідально, бо відповідають за кожну копійчину, витрачену з державного бюджету.
Ми не гірші за інших. Ми кращі багато в чому. Ми заслуговуємо мати сильну державу. Наша історія червона від крові, пролитої нашими пращурами за нашу свободу.
Але ми не всі, і не завжди починаємо з себе. І тоді президента ми обираємо або для вирішення власних сподівань (власні - це власні, а не про державу взагалі мова), або для того, щоб мати на кого спустити пар від свого невдоволення життям, або для сміху (насміялися?). Але тільки не для того, щоб отримати найкращі результати роботи чиновника, якого ми по суті найняли на роботу.
Бо ми насправді в більшості своїй не знаємо, що ми від нього хочемо. Кожен хоче чого завгодно, але тільки не того, що треба для побудови сильної європейської держави. Ми посічені наслідками впливу на нас радянщини/російщини, і не знаємо, що це таке - європейська держава.
Так, узагальнюю. Але ви мене, мабуть, розумієте.
P.s. Написала, а тепер думаю - який же вихід з цього? Бо хтось же має бути дорослим в нашій країні. Зі слабкою Верховною Радою потрібен сильний президент (а сильного ми вже виштовхали в 2019-му). Зі слабким президентом потрібна сильна Верховна рада. А де її взяти, коли все так пов'язано, зав'язано на особистості?
Ваші варіанти?
