"Холодний Яр" - Роман Доник

"Холодний Яр" - Роман Доник

Этот пост длинный. И возможно даже кому то покажется нудным в исторической части. Но его нужно дочитать. Потому что историческая часть, в которой каждое название, каждая дата и каждая фамилия, написаны кровью наших предков. Это историю подхватили их потомки. И сегодня на полях Донбасса именно они защищают Украину, воюют за Независимость Украины, как и их давние, славные предки.

Это пост о награждении 93 отдельной механизированной бригады почетным именем "Холодный Яр". Ориентировочно 29 января этого года, 93 ОМБр станет Холодноярской. Документы все согласованы и уже находятся в администрации президента. По слухам, на 29 планируется мероприятие.
Сейчас, я могу приоткрыть завесу и говорить уже как о свершившемся событии. Говорят, в новогодние праздники сбываются желания. Наверное, так оно и есть. Именно в канун Нового Года, сошлись все звезды, вплоть до того, что наши голоса услышали везде. Сколько времени, труда, нервов и жизни отняла подготовка, сколько прочитано и изучено исторических фактов - это сюжет для написания отдельной книги. Мотивационное знамя бригады, символика, патчи. Это всего лишь малая часть задуманного. Я слегка приоткрываю завесу, за которой еще много всего. От своего шага на парадах, до церемоний посвящения в бригаду. Но это все уже потом. Это пока в планах. Сейчас просто ждем. Ждем указа президента о присвоении почетного имени и вручение нового боевого знамени 93 ОМБр, новейшая история которой написана кровью борьбы за независимость. От начала существования Украины и до сегодняшнего дня.

ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА На «Холодний Яр», один з найбільш відомих символів української воїнської звитяги протягом дуже тривалого часу.

Холодний Яр – історична місцевість в Україні, лісовий масив, який розташований на півдні Черкаської та півночі Кіровоградської областей. Холодний Яр – один з найбільш відомих символів української воїнської звитяги, причому протягом дуже тривалого часу.
Перші відомості про особливість Холодного Яру з воєнної точки зору походять з початку І тисячоліття до нашої ери. Тоді ця територія стала форпостом, який зупиняв експансію кочовиків-кіммерійців на землі племен чорноліської культури, які належали до праслов’янської спільноти. Тут було споруджено цілу низку чорноліських фортець, одна з яких – Суботівське городище (біля с. Суботів Чигиринського району Черкаської обл.). Унікальною знахідкою з цього городища є біметалевий меч загальною довжиною 108 см. При тому, що загалом на цей час панує бронза, лезо меча виконане з заліза.

У Холодному Яру розташований один з найбільших укріплених центрів скіфської доби – Мотронинське городище (біля с. Мельники Чигиринського району Черкаської обл.). Воно має площу близько 200 га, обнесене 2 лініями валів. Тут мешкали представники як землеробів, так і скотарів.
В добу Київської Русі тут розташовувалися укріплення, які мали захистити осіле населення від нападів кочовиків. Рештки укріплень досі простежуються на південний захід від Чигирина, де можна побачити земляні вали руської доби. Як важливий центр захисту українського населення від кочовиків Холодний Яр постає з XVI століття, коли він став одним з центрів формування козацтва. Тут знаходився центр одного з найстаріших полків – Чигиринського, правобережні сотні якого охоплювали терени Холодного Яру.
Після початку Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького саме Чигирин став столицею України, а Чигиринський полк фактично виконував роль гвардії при гетьмані. До складу полку входив Осавульський курінь, куди набирали найбільш вправних козаків. Дослідження поховань козаків у Чигирині показали, що навіть за антропометричними даними вони переважали пересічних українців, а більшість з цих воїнів загинули в бою, а не вмерли від старості. Саме в Холодному Яру, у рідному для Богдана Хмельницького Суботові знаходився центр розвідувальної та контррозвідувальної діяльності держави, яку очолював суботівський городовий отаман Л. Капуста.
Холодноярські терени стали центром українського опору польській окупації у XVIII ст., коли саме тут розгорнувся широкий гайдамацький рух. Апогеєм протистояння з поляками стали події Коліївщини, коли, об’єднавшись із запорозькими козаками, мешканці Холодного Яру підняли масштабне повстання, яке втілилося у звільнення великої частини правобережної України. Символічно, що початок повстання, обряд «свячення ножів», народна пам'ять чітко фіксує в серці Холодного Яру – біля Мотронинського монастиря.
Початок ХХ ст. приніс створення Холодноярської організації – центру повстансько-партизанського руху 1918–1920-х рр., що існувала від часу створення перших загонів Вільного Козацтва на Холодноярщині (з березня-квітня 1917 р.) по вересень 1922 р. (до операції «Заповіт») і боролася проти всіх, хто посягав на цю територію (більшовиків, німців, денікінців) під прапором української державності. 3-7 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся Перший з’їзд Вільного Козацтва, який задекларував відродження козацтва і дав імпульс до створення в Україні військових структур.
Протягом 1917–1918 рр. «Холодний Яр», що мав у своєму складі загони з мешканців сіл Медведівки, Мельників, Головківки, Грушківки, діє як підрозділ самооборони і захисту Мотронинського монастиря від груп дезертирів та мародерів.
У червні 1919 р. виникає так звана «Холодноярська республіка», яка чітко заявила, що жодної влади, крім законної української, не визнає. Нефіційною «столицею» було с. Мельники, головним штабом – у Мотронинському монастирі. Це утворення боролося за відновлення влади УНР. Територія охоплювала понад 20 навколишніх сіл сучасних Черкащини та Кіровоградщини (найвідоміші Боровиця, Головківка, Грушківка, Жаботин, Івківці, Лубенці, Мельники, Медведівка, Михайлівка, Худоліївка, Чорнявка), але це число не було сталим і чітких кордонів організація не мала.

Тут діяли українські органи влади, було військо, ідеологія, широка підтримка місцевих мешканців. Авторитет «Холодного Яру» визнавали чимало повстанців, а головною метою була боротьба за незалежність України. До холодноярських загонів входило близько 15 тис. повстанців, бійці називали себе козаками. Для прикриття більшість з них користувалися псевдонімами, а після смерті отамана псевдо загиблого (за старою гайдамацькою традицією) використовували його соратники, аби заплутати розвідку більшовиків. Під гаслом на прапорах, найчастіше, «Воля України – або смерть!» та малим гербом УНР повстанці утримували територію до 1922 р.
Першими отаманами «Холодного Яру» стали брати Чучупаки – Олекса і Василь (колишні вчителі з с. Мельники). У квітні 1919 р. В. Чучупак підняв масштабне повстання проти більшовиків, яке було викликано неприйняттям «воєнного комунізму». До холодноярських лісів постійно прибували й інші українські військові відділи. Нерідко існувала практика передачі влади авторитетнішому ватажкові, часом і не місцевому уродженцю. Так, восени 1920 р., після смерті В. Чучупака очільником «Холодного Яру» став командир Степової дивізії з Дніпропетровщини Кость Пестушко (Блакитний).
Для мешканців сіл існування «Холодного Яру» гарантувало відносну безпеку життя, волі і результатів власної праці, а для армії УНР – надання підтримки й тил для війська. Оборонними операціями повстанці не обмежувалися, здійснюючи напади на залізниці, цукрові заводи, розбивали загони чекістів та перешкоджали роботі продзагонів, руйнували тил окупантів.
На початку 1920 р. до Холодного Яру увійшли підрозділи УНР (Перший Зимовий похід) для відпочинку і допомоги. В с. Медведівка відбулася нарада у складі командарма М. Омеляновича-Павленка, Ю. Тютюнника, О. Загродського, Т. Гулого-Гуленка, В. Чучупака, де холодноярському отаману поставили конкретні бойові завдання. Проте 18 березня 1920 р. під час ретельно спланованої чекістами операції на хуторі Кресельці загинув В. Чучупак, його брат Петро був закатований більшовиками. Втрати авторитетних ватажків значно послабили холодноярців, яким бракувало людей з військовим досвідом та організаційними здібностями. Очолив «Холодний Яр» отаман Іван Деркач.
У 1921–1922 рр. на території Холодного Яру активно діють Чорноліський полк П. Хмари, загони Д. Гупала, М. Голика-Залізняка, Л. Завгороднього Г. Нестеренка. Попри успіхі більшовиків тривалий час діяли загони братів Блажевських. Вони співдіяли з загоном отамана «Грозного» з 1922 р., найактивніше у 1924–1925 рр. Загін Андрія Блажевського воював з більшовиками до березня 1930 р.
Традиції Холодного Яру справили величезний вплив на Західну Україну, де величезної популярності набула книга одного з учасників боїв у цій місцевості Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр». Крім ідеологічного впливу, під час Другої світової вояки Української Повстанської Армії використали досвід холодноярців у створенні криївок. Про усвідомлення зв’язку з героїчною боротьбою холодноярців проти російської окупації свідчить назва одного зі з’єднань УПА «Холодний Яр», яке входило до групи УПА-Південь (командир – Микола Свистун («Ярбей»).
Холодний Яр відродив свою славу центру української воєнної звитяги за доби незалежності. У 1997 р. у Києві створено історичний клуб «Холодний Яр», метою якого є дослідження боротьби українського народу за побудову держави та увічнення їхнього подвигу. В центрі с. Мельники у 2003 р. відкрито пам’ятний знак «Героям Холодного Яру», а в 2010 р. – пам’ятник Ю. Горлісу-Горському, учаснику цього руху і одному з перших творців холодноярської легенди. Щовесни у Холодному Яру відбувається масштабне вшанування пам’яті героїв Холодного Яру.

Довідку підготував
Олег Репан, к.і.н., доцент кафедри історії України Дніпровського національного університету ім. О. Гончара, у 2014-2015 рр. – заступник командира 4 мр 2 мб 93 омбр.

Роман Доник