"Ваша проблема така ж, як у Зеленського - що ви нічим не цікавитеся. Приходите в 2026 році брати інтерв'ю, до якого ви взагалі не готові. Ви не цікавитеся тим, що було в Україні останні 10 років..."
Я б додала таку точку зору: де ти був вчора - говорить про тебе сьогоднішнього. Ким ти був вчора - формує сьогодні твої дії. Бо я не вірю, що люди змінюються кардинально. Послідовність - ось що говорить сильніше за слова. Якщо тобі 10 років було байдуже - то сьогодні ти будеш владою хаотичною, без цінностей, але з "потужними" намаганнями виглядати.
Не бути.
І виборцем будеш поверховим, чиї емоції змінюються кожну секунду.
Багато хто з нас може хоч зараз вийти на вулицю і спитати своє оточення, або ж незнайомих людей: чи знають вони справжні деталі того, як, коли й через що почалася ця війна? Більшість відповість про початок її в 2022 році. Велика частина відповість, що хоче, щоб "все це" скоріше закінчилося. Без уточнення, хто, як, яким чином, що для цього потрібно. Власну участь в "цьому" людина зведе до ролі глядача, поки інші по-справжньому "це" намагаються вирішити.
Війна заважає їм жити. Ходити в спортзал, робити бізнес, саджати картоплю. Те, як війна впливає на державу й державність - це захмарний рівень розуміння.
"Чому я?", "нехай діти депутатів йдуть", "кому воно треба?"
Та одиниці на це вчилися. Одиниці.
Дуже цікава ще одна думка Портнікова: нас з росіянами може поєднувати російська мова. Через це вони вважають, що ми однакові. Проте якщо українцю щось можна пояснити в одному реченні - росіянину це треба пояснювати в цілому абзаці.
Ще скарб, а не слова: чому ми не розуміємо свого місця на землі, коли ми мали свої університети, своїх скульпторів, свою Софію, коли москви ще не існувало? (Це я своїми словами по пам'яті). Справді, чому?
Ментально ми різні. Хотілося б, що і ми це розуміли, і діяли відповідно. І владу обирали не емоціями - а баченням наперед. Глибше занурюватися треба. І готуватися - до розмов, так само як і до загроз.
