РЫЦАРЕЙ СВЯЩЕННОГО ОРДЕНА ИНСТИТУТА НАЦИОНАЛЬНОЙ ПАМЯТИ ПРОТИВ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПАМЯТИ
Сразу предупреждаю – букв много…
Но чтиво весьма увлекательное…
Да и кто сказал, что много букв – это плохо?
Все зависит от того, в какие слова сложены эти буквы…
Короче, наслаждайтесь…
ЭПИГРАФ: - «Сменяются правды, как в оттепель снег,
И скажем, чтоб кончилась смута:
«Каким-то хазарам, какой-то Олег,
За что-то отмстил почему-то», Александр Галич, «Съезду историков»
Если кто-то думает, что доблестные рыцари Священного Ордена института Национальной памяти тупо прожирают бюджетное бабло (а на 2026 год им выделили 105 000 000 грн. граждан Украины), исключительно борясь со зловредными памятниками и мемориальными досками, расслабьтесь…
Как и положено благородным рыцарям, выступившим в Крестовый поход против нечестивых имперских белогвардейцев-коммунистов, рыцари Священного Ордена института Национальной памяти бдительно следят за тем, чтобы под копыта их тяжелых коней не попали люди безвинные…
Как именно в Ордене отделяют агнцев от козлищ, то есть тайна, ведомая лишь высшим магистрам Ордена.
До боли напоминающая о блистательной повести братьев Стругацких «Трудно быть богом»…
Тот эпизод, когда дон Румата после захвата власти в Арканаре его преосвященством епископом Арканарским, главой Священного Ордена доном Рэбой, отправился в Веселую башню вытаскивать из застенков врача Будаха:
«В канцелярию пускали всех, а некоторых даже приводили под конвоем.
Румата протолкался внутрь. Там было душно, как на свалке. За широким
столом, обложившись списками, сидел чиновник с желто-серым лицом, с
большим гусиным пером за оттопыренным ухом. Очередной проситель,
благородный дон Кэу, спесиво надувая усы, назвал свое имя.
- Снимите шляпу, - произнес бесцветным голосом чиновник, не отрывая
глаз от бумаг.
- Род Кэу имеет привилегию носить шляпу в присутствии самого короля,
гордо провозгласил дон Кэу.
- Никто не имеет привилегий перед Орденом, - тем же бесцветным
голосом произнес чиновник.
Дон Кэу запыхтел, багровея, но шляпу снял. Чиновник вел по списку
длинным желтым ногтем.
- Дон Кэу... дон Кэу... - бормотал он, - дон Кэу... Королевская
улица, дом двенадцать?
- Да, - жирным раздраженным голосом сказал дон Кэу.
- Номер четыреста восемьдесят пять, брат Тибак.
Брат Тибак, сидевший у соседнего стола, грузный, малиновый от духоты,
поискал в бумагах, стер с лысины пот и монотонно прочел, поднявшись:
- "Номер четыреста восемьдесят пять, дон Кэу, Королевская,
двенадцать, за поношение имени его преосвященства епископа Арканарского
дона Рэбы, имевшее место на дворцовом балу в позапрошлом году, назначается три дюжины розог по обнаженным мягким частям с целованием ботинка его преосвященства".
Брат Тибак сел.
- Пройдите по этому коридору, - сказал чиновник бесцветным голосом, -
розги направо, ботинок налево. Следующий...
К огромному изумлению Руматы, дон Кэу не протестовал. Видимо, он уже
всякого насмотрелся в этой очереди. Он только крякнул, с достоинством
поправил усы и удалился в коридор.
Следующий, трясущийся от жира гигантский дон Пифа, уже стоял без шляпы.
- Дон Пифа... дон Пифа... - забубнил чиновник, ведя пальцем по
списку. - Улица Молочников, дом два?
Дон Пифа издал горловой звук.
- Номер пятьсот четыре, брат Тибак.
Брат Тибак снова утерся и снова встал.
- Номер пятьсот четыре, дон Пифа, Молочников, два, ни в чем не
замечен перед его преосвященством - следовательно, чист.
- Дон Пифа, - сказал чиновник, - получите знак очищения. - Он
наклонился, достал из сундука, стоящего возле кресла, железный браслет и
подал его благородному Пифе. - Носить на левой руке, предъявлять по
первому требованию воинов Ордена. Следующий...
Дон Пифа издал горловой звук и отошел, разглядывая браслет. Чиновник
уже бубнил следующее имя.
Румата оглядел очередь.
Тут было много знакомых лиц. Некоторые были одеты привычно богато, другие явно прибеднялись, но все были основательно измазаны в грязи.
Где-то в середине очереди громко, так, чтобы все слышали, дон Сэра уже третий раз за последние пять минут провозглашал: «Не вижу, почему бы даже благородному дону не принять пару розог от имени его преосвященства!»
Из этой же области и, охранная грамота под названием Список № 2…
И те, кто в него внесен, защищены от поползновений любых Швондеров…
Да, в охранную бумагу внесены люди уже мертвые, но внушает…
Как и полное название сего документа:
«Перелік № 2
осіб та подій періоду Московського царства та Російської імперії, об’єкти, присвячені яким, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», підпадають під винятки і не містять символіки російської імперської політики
Перелік формується на виконання статті 6 Розділу VI. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» на підставі фахових висновків Експертної комісії Українського інституту національної пам’яті з питань реалізації норм Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (далі – Експертна комісія), висновків, роз’яснень та рекомендацій Інституту за результатами розгляду звернень органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, юридичних осіб, громадян»...
Ну и дальше, чтобы не волновались за то, что бабло жрется понапрасну:
«Перелік не є вичерпним і доповнюватиметься з урахуванням фахових висновків Експертної комісії, висновків, роз’яснень та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті, наданих відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» та Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу».
И концовка-лялечка:
«Перелік буде доповнено особами та подіями періоду Російської держави, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Російської Федерації»...
Итак, кто же эти счастливцы, избежавшие жерновов инквизиторов Ордена?
Их ровно 51 штука…
Айвазовський Іван Костянтинович 1817–1900
російський художник вірменського походження
Аркас Микола Миколайович 1853–1909
композитор, поет, фольклорист, культурно-освітній та громадський діяч, історик.
Бенардос Микола Миколайович 1842–1909
український винахідник грецького походження, творець дугового електрозварювання
Боровиковський Володимир Лукич 1757–1825
український та російський маляр, живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795).
Брюллов Карл Павлович 1799–1852
російський художник, представник класицизму та романтизму. Був одним з найактивніших організаторів викупу Шевченка з кріпацтва, а також був вчителем Тараса Шевченка, Івана Сошенка, Дмитра Безперчого в Академії художеств.
Вакуленчук Григорій Микитович 1877–1905
уродженець Житомирщини, унтерофіцер Чорноморського флоту, один з керівників повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» у 1905 році. Він загинув у перший день повстання від смертельного поранення. Його похорон в Одесі перетворився на масштабну демонстрацію проти російського самодержавства.
Врубель Михайло Олександрович 1856–1910
видатний художник-символіст з польським корінням, чия творчість мала значний вплив на розвиток модерну в Україні.
Верховцев Олександр Аполлонович 1837–1900
російський інженер-залізничник, керівник Катерининської залізниці (нині Придніпровська залізниця)
Герцен Олександр Іванович 1812–1870
російський письменник, публіцист, літературний критик, філософ, громадський діяч, прихильник ідеї державної незалежності України
Гоголь Микола Васильович 1809–1852
письменник українського походження, найвизначніший представник «української школи» російської літератури, збирач українського фольклору
Даль Володимир Іванович 1801–1872
російський письменник та учений
Данилевський Григорій Петрович 1829–1890
український та російський письменник, публіцист, чиновник, мандрівник, етнограф, історик, автор художніх творів і наукових праць з минулого України
Дерібас Осип Михайлович (справжнє ім’я Хосе (Хосеп) де Рібас і Бойонс) 1751–1800
російський адмірал, з 1794 р. флотський, армійський і цивільний начальник у Хаджибеї (перейменованому в Одесу), сприяв розбудові порту і міста Одеси
Докучаєв Василь Васильович 1846–1903
російський природознавець, основоположник генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії; у 1888–1894 роках на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини, ініціатор складення ґрунтових карт губернії та створення природничо-історичного музею у Полтаві
Засядько Олександр Дмитрович 1779–1837
український фахівець у галузі створення та бойового використання порохових ракет, Конструктор та фахівець з розробки ракетної зброї
Каразін Василь Назарович 1773–1842
український та російський вчений, винахідник, громадський діяч, автор проєктів ліберальних реформ державного устрою, засновник Харківського університету (1805)
Кибальчич Микола Іванович 1853–1881
видатний український винахідник і інженер-конструктор, який створив проєкт першого у світі реактивного літального апарата. Був активним членом організації «Народна воля» і безпосередньо брав участь у замаху на російського імператора Олександра II, за що був страчений.
Кішка Петро Маркович (відомий як матрос Кішка) 1828–1882
уродженець Поділля (сучасна Вінницька область), моряк Чорноморського флоту, учасник Кримської війни 1853–1856 років. Особа, що не займала керівних посад в органах влади чи військових формуваннях Російської імперії
Кобле Томас (Фома Олександрович Кобле) 1761–1833
генерал-майор російської армії, градоначальник Одеси. Перебуваючи на посаді коменданта Одеси, він керував боротьбою з епідемією чуми. Втілював нові підходи в розвитку сільського господарства на півдні України.
Короленко Володимир Галактіонович 1853–1921
російський письменник та громадський діяч
Крамський Іван Миколайович 1837–1887
художник-портретист українського походження, теоретик образотворчого мистецтва, академік живопису
Купрін Олександр Іванович 1870–1938
російський письменник та журналіст. Обстоював ідею «автономності народів, що входять до складу російської держави»
Ланжерон (Луї Олександр Андро де Ланжерон) 1763–1831
градоначальник Одеси (1815–1820), перетворив місто на порто-франко (вільний порт), що сприяло стрімкому економічному розвитку та становленню Одеси на великий торговельний центр. Ланжерон також сприяв розвитку міста як культурного та наукового осередку, заснувавши Рішельєвський ліцей і Ботанічний сад.
Леванідов Андрій Якович ?–1802
російський воєначальник, намісник Слобідської України, збирач української старовини і меценат (по ньому лишився т. зв. Андрія Леванідова Малоросійський літописець, укладений на початку 1790-х рр.). Протегував українському історикові Архипу Худорбі та композиторові Артему Веделю
Лєсков Микола Семенович 1831–1895
російський письменник і публіцист. Його життя та творчість тісно пов’язані з Україною, де він жив і працював у Києві протягом тривалого часу. Лєсков глибоко вивчав українську мову та культуру, що відобразилося в багатьох його творах, де часто зустрічаються українські мотиви, персонажі та народний колорит.
Лисянський Юрій Федорович 1773–1837
видатний український мореплавець, географ і капітан 1-го рангу, один із керівників навколосвітньої експедиції 1803–1806 років. Його праці стали цінним внеском у світову географічну науку та історію мореплавства.
Маразлі Григорій Григорович 1831–1907
міський голова Одеси. Перебуваючи на цій посаді протягом 16 років (1878–1895), він перетворив місто на процвітаючий культурний та економічний центр. За його керівництва було збудовано водогін, проведено електричне освітлення, розвинено кінний трамвай та засновано численні освітні й культурні заклади, на що він часто витрачав власні кошти.
Мацієвич Левко Макарович 1877–1910
видатний український інженер-кораблебудівник, один із перших українських авіаторів та піонерів світового повітроплавання.
Мечников Ілля Ілліч 1845–1916
український, російський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології та мікробіології, творець наукової школи.
Мокрицький Аполлон Миколайович 1810–1870
український живописець і педагог
Мясоєдов Григорій Григорович 1834–1911
російський і український живописець
Мясоєдов Іван Григорович 1881–1953
український художник, графік та представник модернізму, тісно пов'язаний із Полтавою, де він провів значну частину свого життя та творчості.
Некрасов Микола Олексійович 1821–1878
російський письменник та публіцист, особа, що не глорифікувала російську імперську політику
Немєшаєв Клавдій Семенович 1849–1927
російський інженер-залізничник, державний діяч; на посаді начальникаа Південно-Західної залізниці сприяв швидкому розвиткові залізничного транспорту в Україні, заснував школу для дітей залізничників у Києві, а також технічні училища в Києві та Одесі
Нестеров Петро Миколайович 1887–1914
видатний авіатор, який вважається основоположником вищого пілотажу. Він увійшов в історію як перша людина у світі, що, 9 вересня 1913 року над Києвом, виконала «мертву петлю» (повну повітряну петлю) на літаку. Менш ніж за рік, під час Першої світової війни, він також здійснив перший в історії повітряний таран, під час якого загинув.
Новосельський Микола Олександрович 1818–1892
видатний український лікар, громадський діяч і мер Одеси (1867–1875), який вважається одним з основоположників курортного лікування на Півдні України. Завдяки його зусиллям і медичним знанням було засновано перші грязелікарні на Хаджибейському лимані. Новосельський також відіграв ключову роль у будівництві Одеського водогону, що стало важливим кроком у перетворенні міста на великий лікувальний та відпочинковий центр.
Пирогов Микола Іванович 1810–1881
російський учений, хірург та анатом, засновник військово-польової хірургії, педагог і громадський діяч
Павлов Іван Петрович 1849–1936
російський фізіолог, автор наукових праць про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник російської фізіологічної школи
Попов Олександр Степанович 1859–1906
російський винахідник і фізик в сфері електротехніки, педагог
Прахов Адріян Ві́кторович.1846–1916
мистецтвознавець, археолог та художній критик, професор, керівник групи художників, що здійснювала розпис Володимирського собору в 1884–1896 роках. Відомий археологічними дослідженнями пам'яток архітектури
Рішельє Еммануїл Йосипович (справжнє ім’я Арман Емманюель Софій Септіманій де Віньєро дю Плессі, герцог д’Егійон, герцог де Фронсак, герцог де Рішельє) 1766–1822
французький та російський державний та військовий діяч, міністр закордонних справ і Прем’єр-міністр Франції, перший градоначальник Одеси
Рилєєв Кіндрат Федорович 1795–1826
російський поет, учасник повстання декабристів, прихильник ідеї національного визволення України.
Рєпін Ілля Юхимович 1844–1930
російський та український художник, серед найвідоміших творів якого картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»
Сажин Михайло Макарович 1818–1887
російський та український маляр і графік. Виконав аквареллю і сепією низку краєвидів і архітектурних споруд Києва.
Соловцов Микола Миколайович 1857–1902
видатний український і російський актор, режисер і театральний діяч. Уродженець Полтави, засновник і художній керівник знаменитого театру «Соловцов» у Києві, який діяв з 1891 по 1902 рік. Цей театр став одним із провідних культурних осередків міста.
Ушинський Костянтин Дмитрович 1823–1871
російський педагог і правознавець українського походження, один із засновників педагогічної науки та народної школи в Російській імперії
Фабр Андрій Якович 1789–1863
цивільний губернатор Катеринославської губернії 1847–1857), автор проєкту розвитку кам’яновугільної промисловості підпорядкованої губернії, зробив значний внесок у благоустрій Катеринослава (нині м. Дніпро), зокрема, його інфраструктури, а також у розвиток наукового дослідження та культурного розвитку південної України
Фалєєв Михайло Леонтійович
1730–1792
російський військовий і державний діяч, , з 1790 р. – обер-штер-крігс-комісар, завідувач грошовими видатками з суднобудівництва Черноморського флоту;
з кінця 1780-х років брав активну участь у розбудові Миколаєва, зокрема керував будівництвом Адміралтейського собору, кадетського корпусу, магазинів, канатних заводів, вирішенням питання водозабезпечення міста
Чехов Антон Павлович 1860–1904
російський письменник та драматург українського походження, реформатор театру, життя і творчість якого були тісно пов’язані з Україною
Ціолковський Костянтин Едуардович 1857–1935
вчений-винахідник, один з основоположників теоретичної космонавтики
Щепкін Михайло Семенович 1788–1863
видатний український і російський актор, який вважається основоположником сценічного реалізму в російському театрі. Щепкін був близьким другом Тараса Шевченка
Правда, памятник, попавшему под охрану лауреату Нобелевский премии Ивану Павлову снесли, но с уточнением, что он живодерил и по отношению к собачкам, и по отношению к людям…
Хорошо, что хоть мумию хирурга Пирогова из саркофага не выбросили…
Не говоря о том, что за Гоголя с Репиным, которых не причислили к лику имперских белогвардейцев-коммунистов, душа просто поет и пляшет...
Но то вже таке – лесорубно-щепколетательное…
Кто и почему из рыцарей внес в список матроса Вакуленчука и матроса Кошку это вопрос к донам Рэбам…
Как, скажем, и в отношении только одного члена террористической организации «Народная воля» или только одного декабриста…
И, кстати, в отношении тех, кто делал славу Одессы…
Потому что теперь совершенно непонятно, что делать с Потемкинской лестницей, потому что князь Потемкин-Таврический типичный имперский белогвардеец-коммунист…
Да и ваще – выборка и сопроводительные характеристики всех фигурантов – это тема отдельного разговора…
Но подождем продолжения банкета…
Когда и как в лабиринтах резиденции Священного Ордена освоят очередное народное бабло, расширив как расстрельные, так и охранные списки…
Что вновь возвращает нас к повести братьев Стругацких «Трудно быть богом»:
«В нижних этажах было поспокойнее. Здесь, судя по разговорам, экзаменовались выпускники Патриотической школы. Полуголые грудастые недоросли в кожаных передниках стояли кучками у дверей пыточных камер, листали засаленные руководства и время от времени подходили пить воду к большому баку с кружкой на цепи.
Из камер доносились ужасные крики, звуки ударов, густо тянуло горелым. И разговоры, разговоры!..
- У костоломки есть такой винт сверху, так он сломался. А я виноват? Он меня выпер. "Дубина, - говорит, - стоеросовая, получи, - говорит, - пять по мягкому и опять приходи..."
- А вот узнать бы, кто сечет, может, наш же брат студент и сечет. Так договориться заранее, грошей по пять с носу собрать и сунуть...
- Когда жиру много, накалять зубец не след, все одно в жиру остынет. Ты щипчики возьми и сало слегка отдери...
- Так ведь поножи господа бога для ног, они пошире будут и на клиньях, а перчатки великомученицы - на винтах, это для руки специально, понял?
- Смехота, братья! Захожу, гляжу - в цепях-то кто? Фика Рыжий, мясник с нашей улицы, уши мне все пьяный рвал. Ну, держись, думаю, уж порадуюсь я...
- А Пэкора Губу как с утра монахи уволокли, так и не вернулся. И на экзамен не пришел.
- Эх, мне бы мясокрутку применить, а я его сдуру ломиком по бокам, ну, сломал ребро. Тут отец Кин меня за виски, сапогом под копчик, да так точно, братья, скажу вам - света я невзвидел, до се больно. «Ты что, - говорит, - мне матерьял портишь?»…
Далі, увы, буде...
