Колишній федеральний канцлер Австрії 35-річний Себастьян Курц, який пішов з посади голови уряду ще 9 жовтня, заявив про остаточний відхід з політики. Що стосується Курца – це означає відставку з посади голови Австрійської народної партії, яка все ще перебуває при владі, та відмову від роботи у парламенті.
Заява Курца призвела до нового політичного землетрусу у Відні. Соратник колишнього канцлера Александр Шалленберг, який очолив федеральний уряд після відставки Курца і говорив про готовність керувати кабінетом до виборів 2024 року, у свою чергу пішов з посади канцлера і повернувся до офісу міністра закордонних справ – у Відні вважали, що Шалленберг є скоріше тінню Курця, ніж справжнім канцлером.
Уряд країни та Австрійську народну партію очолив колишній міністр внутрішніх справ Карл Нехаммер, якого вважають політиком, що знаходиться на відстані від Курца.
Першим кроком Нехаммера стали перестановки в уряді, які привели до відходу найбільш очевидних висуванців колишнього канцлера. Зірка Курца, якого ще нещодавно називали «новим обличчям» європейських консерваторів, закотилася – і, можливо, остаточно.
На перший погляд це може здатися нонсенсом. Як може політична кар'єра завершитись у 35 років – в інших вона у цей час тільки починається, а Курц уже встиг побувати і депутатом, і міністром закордонних справ, і канцлером? І стати жертвою гучного скандалу із корупційними звинуваченнями, шахрайством та маніпуляціями з передвиборчою соціологією – кожного з цих звинувачень вистачило б на крах десятка політиків!
І успіх, і крах Себастьяна Курца – це успіх і крах справжнього вундеркінда.
Тут треба розуміти, чому Курц взагалі з'явився на австрійській політичній арені і як він досяг такого успіху. І чому я взагалі порівнюю колишнього австрійського канцлера з чинним українським президентом? Що їх взагалі може об'єднувати, якщо Курц – професійний політик, а Зеленський – некомпетентний телевізійний комік, який прийшов у політику лише заради власних амбіцій та завдяки підтримці олігархів?
Хіба не сам я постійно говорю, що країною мають керувати професійні політики, а не дилетанти з кабаре, ці кумири невибагливої публіки?
І ось тут ми приходимо до найголовнішого: а чи відбувся Курц як політик? Тепер, коли ми так багато про нього знаємо, ми бачимо, у чому схожість із Зеленським – у безпринципності, у інтересі до влади заради влади, у відсутності чітких ідеологічних принципів, у невгамовному самолюбуванні, у ставці на особисту відданість, у відвертій зневазі до професіоналізму, зневаЗІ до людей взагалі, у спробі уявити себе «месією» і, здається, у щирій вірі в це марення. Все це – точний та яскравий психологічний портрет Володимира Зеленського. Але й Себастьяна Курца також.
Як виявилася людина з такою якістю на чолі України, ми з вами добре знаємо. Жага олігархічного реваншу привела до влади людину, нескінченно далеку від ідеалів українського національного відродження – все збіглось, як, втім, і у 2013 році, коли патріотична частина населення й деякі олігархи зблизилися, бо були об’єднані ідеєю зупинити наступ прокремлівської диктатури Віктора Януковича. І як співпаде вже найближчими роками, коли деякі олігархи та патріотичні українці будуть спільниками у прагненні зупинити наростання некомпетентного авторитаризму Володимира Зеленського. Це ясно.
Але як міг з'явитися у австрійській політиці Себастьян Курц – адже Австрія явно не Україна, демократичний досвід австрійців незрівнянний з інфантилізмом та патерналізмом більшості українських виборців, тут усі мали розібратися? Й не розібралися?
Початок політичної кар'єри Курца збігається із прагненням керівництва австрійських консерваторів узяти гору в конкуренції з ультраправими, які впевнено почали займати їхню електоральну нішу. Успіх ультраправих в останні десятиліття був пов'язаний не тільки з ідеологічними орієнтирами, нерідко дуже гнучкими, але насамперед із харизматичністю їхніх вождів – спочатку Йорга Хайдера, а після розколу Австрійської партії свободи – Гайнца-Крістіана Штрахе. (Саме Штрахе стане головним героєм корупційного скандалу зі згодою на російське фінансування своєї партії, що призведе до відставки першого уряду Курца). А консерватори, як і буває з консерваторами, були нудною партією з нудними шановними лідерами. Потрібно було щось міняти.
«Вундеркінд» виявився дуже доречним. Не біда, що він був не дуже вмілим міністром закордонних справ. Не біда, що його погляди на міграцію були близькі до поглядів ультраправих, а погляди на соціальну політику – до поглядів соціал-демократів, вічних конкурентів Народної партії (про «тисячу Зеленського» ви знаєте, а про «сімейну премію» Курца у 1500 євро як допомогу при народженні дитини дізнаєтесь зараз). Головне – він був яскравим, молодим, впізнаваним та популярним. Головне – що з'явилися виборці, які готові були голосувати за консерваторів «по приколу», бо ж за бебі!
За консерваторів! По приколу! Такого ж ніколи досі не було! Соціал-демократи були відправлені у опозицію, ультраправих в уряді позбувся сам Курц після скандалу з російськими грошима. Й впевнено переміг на виборах після цього розлучення.
А потім відбувся крах. І тепер довіру до політичної системи Австрії доведеться збирати по шматочках – громадяни просто глузують з того, що сталося. Добре ще, що президент країни Александр Ван дер Беллен має у співвітчизників великий моральний авторитет.
Але це, до речі, ще не кінець. Цілком можливо, що австрійцям доведеться через якийсь час пережити появу їхнього колишнього улюбленого канцлера у наглядовій раді якої-небудь російської компанії і зрозуміти, чому Курц так прагнув «конструктивного діалогу» з Москвою. Власне, і українцям варто запастися витримкою і не дуже страждати з приводу творчих планів Володимира Зеленського після завершення його політичної кар'єри.
