Володимир Путін сам обрав собі імідж напередодні 70-літнього ювілею.
Днями він проголосив себе (окрім офіційного статусу президента Росії та неофіційного – її "царя") лідером антиколоніального руху. Цілком закономірно у контексті його антизахідної риторики, але геть несподівано з огляду на те, що РФ досі сама є колоніальною державою, а її війна проти України – не що інше, як спроба відновити втрачене правління метрополії. Як і стосунки з Білоруссю, повністю упокореною Москвою, перетвореною на маріонетку у цій ганебній воєнній авантюрі.
Але суть в тому, що меседж Путіна має конкретних адресатів – країни третього світу, які, видається, ще й досі перебувають в парадигмі СРСР, який витрачав мільярди доларів і купу ресурсів на експорт "революцій" і власної моделі режимів в африканських, латиноамериканських, азійських країнах та на островах Океанії. Цей ґрунт – дуже сприятливий для путінських маніпуляцій, оскільки йдеться здебільшого про бідні країни, розвиток яких спотворений не стільки колоніальним минулим, як більше – нездатністю тамтешніх еліт адекватно керувати своїми суспільствами. Ґрунт, на якому буйно квітнуть диктатури, корупція, непотизм та зневага до людських прав.
Воно б нічого, — але попереднім "лідером антиколоніального руху" проголошував себе Роберт Габріель Муґабе. Колишній президент Зімбабве, послідовник маоїзму, ексцентричний "лівак", який залишив по собі гучні прокляття на адресу США і геть зубожілу країну. Такими є наслідки його "чорного переділу", тобто експропріації земель білих фермерів, обґрунтованої боротьбою з колоніалізмом, у результаті якої ВВП країни упав наполовину на якихось два роки.
Путіну нічого ділити. У Росії вже давно все ділено-переділено ним самим та його опричниками з ФСБ. І Росія впаде під тягарем воєнних витрат та міжнародних санкцій, що б про це не говорили адепти "імпортозаміщення". І навряд чи Путін доживе до віку Муґабе (помер у 95 років, його вважали "найстарішим диктатором планети), - бо його фізичний кінець навряд чи буде природним.
Можливо, він встигне перебрати ще кілька екзотичних статусів. Але один – канібала – за ним вже міцно закріпився. Це підмітив учора радник глави ОПУ Михайло Подоляк: "Угандійський диктатор Іді Амін називав себе владикою всіх звірів на землі, риб у морі та завойовником Британської імперії (все одно ніхто не міг перевірити). Путін називає себе власником Донецька, Луганська, Херсона, Запоріжжя та вкраденої ЗАЕС. Знайдіть 10 відмінностей", - написав Подоляк.
Прихильник Гітлера, "переможець Америки" (оголосив війну Штатам на один день, щоб заявити про свою перемогу), серійний убивця (не тільки політичних опонентів, але й власних дружин та коханок) і… канібал Іді Амін став утіленням піку безґлуздя й антилюдськості диктатур, в одній шерезі зі Сталіним, Пол Потом та своїм кумиром Мао.
Путін, що у свої 70 років став гідним доповненням до цього списку, у принципі є консистенцією прагнень пересічного російського плебсу. Інфантильний, лінивий та безпорадний без "вождя", він ніколи не був здатен до державотворення. Цілком логічний і придатний для характеристики російського суспільства висновок перуанського письменника Маріо Варґаса Льоси: "Найгірше не те, що існують такі людські покидьки, як Роберт Муґабе, а те, що є народи, які голосують за них, обирають і переобирають їх і роблять з них "національних героїв", як зробив з Муґабе Мнангагва".
Звісно, Путін відрізняється від своїх африканських колег. Але те, що він "канібал з виделкою і ножем", аж ніяк не спотворює його людиноненависницької натури. Погрожуючи світові ядерною зброєю, він далебі не тільки "підвищує ставки" чи займається шантажем. Таким чином він дає зрозуміти, що готовий заради "русской національной ідєі" спалити увесь світ. Бо, у принципі, після усвідомлення своєї остаточної поразки, таким, як Путін, не притаманно думати, чим все закінчиться: шибеницею для власної шиї чи ядерним апокаліпсисом. Другий варіант навіть привабливіший для канібала.
