"Кажуть, люди бояться ризикувати. Я ж впевнений: люди бояться не ризику, а невідомого" - Віктор Трегубов

"Кажуть, люди бояться ризикувати. Я ж впевнений: люди бояться не ризику, а невідомого" - Віктор Трегубов

На відомий ризик люди йдуть щодня, ще й гроші за це сплачують. Стрибають з парашютами, їздять непристібнутими та їдять свіжезібрані гриби невідомого походження.

Страшніше, коли ризик уявляється дуже абстрактно. Коли мова не про щось зрозуміле, а про щось “з потойбіччя”. Тому одні й ті ж хлопці не бояться перепливати Тису взимку, але дуже бояться людей в пікселі.

І от є така прикмета, кажуть люди в пікселі - чим далі людина йде після мобілізації, тим більш розслабленою вона стає. Ну не те щоб прям як на курорті, але отой тваринний жах в глазах проходить вже у ТЦК, коли з’ясовується, що там працюють люди, а не песиголовці.

Бо невідомість відходить. Стає якось навіть трішки цікаво.

То була лірика. А практика така, що багато людей не йдуть в ЗСУ аж ніяк не тому, що вони бояться воювати. Вони не йдуть тому, що бояться змінювати своє життя. В усіх нас є знайомий чи знайома, які сидять на одній і тій же посаді роками - і можна було б піти на підвищення або знайти іншу роботу з набагато кращими умовами, але нервово. Лячно. Тут хай і платять мало, і керівник козел, але ж вже якось звик.

А тут армія. Це ж не тільки рід діяльності змінювати, а ще й місце проживання, і колектив довкола себе. Отут людина, що звикла їхати однією колією, впадає в кататонію та починає обережно задкувати. Додайте до цього старі стереотипи про армію, від якої люди ще двадцять років тому намагалися відмазуватися, бо ж дідовщина і погано годують. Звісно, вони чули, що армія з того часу трішки змінилася, але зсередини щось колупає.

Так от, маю вам, люди, зізнатися.

Так, армія - це новий досвід, це нові люди, це нове місце в житті і нові навички.

Але це якраз одна з найсильніших її сторін.

Коли ви приходите до ЗСУ, ви приходите туди не малим, переляканим хлопчиком, яким колись починали кар’єру в цивільному житті. Ви приходите туди вже особою, яка щось знає. Хай вона ще не знає все про армію, але вона вже дещо знає про життя.

І зустрічають вас там такі самі особи - дорослі. Не “старослужащіє” з ваших підліткових страхів, а досвічені побратими, кожен з яких зацікавлений в тому, щоб у вас вдалося. Звісно, серед сотень тисяч осіб бувають дуже різні люди, але в цілому армія менш токсична за більшість цивільних кабінетів.

Там друзі і тренери. Там вчать і навчають. Там досить швидко звикаєш до цього дивного, буремного життя - і знов соціалізуєшся. І друзі, яких ти знайдеш там, будуть з найнадійніших.

Війна закінчиться, а ти будеш з ними. А також з навичками, з самоповагою, з рішучестю, яку раніше в собі не спостерігав. Зі знанням, що через усе можна пройти і все можна подолати. Це не будуть вирвані з життя роки - навпаки, це будуть роки найглибшого внутрішнього досвіду. Так, війна - найстрашніша в світі річ, так, вона може зламати - але з тобою завжди, і на ній, і після неї, будуть щирі друзі та знання, що ти все зробив правильно.

Малюночок прсттк.