Вони стріляли у вікна, в яких було видно світло - коли чиясь дитина необережно визирала на вулицю, і для цього відсувала занавісу, або портьєру. Очевидці окупації розповідають, що й кидали у такі вікна гранати. Харківщина.
На свої вікна я вішала пледи й ковдри, аби не дати світлу бути видимим ззовні. Хоча вони до мого будинку не дійшли - наді мною тільки літали їх бомбардувальники. Але вказівка від військової адміністрації убезпечити себе такими діями була. Тоді росіяни скидали авіабомби на темне місто, десяток за ніч, або більше, і ми всі сиділи в темряві, спостерігаючи зі своїх кутків, як від близьких вибухів відкриваються міжкімнатні двері.
Ті, до кого вони тоді дійшли, розповідають, як росіяни дали вказівку не вмикати світло й сидіти вдома. Але разом з російськими вбивцями йшли колаборанти. Ті, про яких путін казав, що буде ховатися за їх спинами. І у мене давнє питання: чому ми мусимо вважати їх своїми? Тільки за те, що у них колись був український паспорт? Це запускає в нас почуття провини, що ж бачите - там були й "українці".
Показово, що пише російський воєнкор про Сербію: "Оказалось, что братушкі совсєм нє братушкі!"
"Послєдній настоящій сєрбскій лідер Мілошевіч был умєрщвлен в Гаагє, потому что ПО ДУХУ БЫЛ РУССКІМ".
Ось воно як, Міхалич.
Якщо військовий злочинець - то "по духу русскій". Я скажу, що російська пропаганда обирає найслабших, бо в неї виходить впливати на найнестабільнішу людську психіку. На людей з внутрішньою порожнечею, яку можна заповнити аби чим. Або на наших дітей, які ще не встигли сформувати свою ідентичність.
Колаборанти в Україні - це так само "по духу русскіє", нестабільні психічно, отже й обирають постійно якесь собі лайно. Як ось росію. А коли ти "по духу русскій", "братушка" (цей аспект взагалі у них однобічний, їм - братушкі, вони у відповідь - ні) - ти так само як і вони йдеш вбивати, мародерити, кидати гранати у вікна, де бачиш світло.
Якщо бути "по духу" росіянином - це робити злочини, тоді паспорт не має значення, адже "дух" сильніший за якесь там посвідчення. Ось навіть Мілошевич "русскій", бо ж свій свого бачить безпомилково.
А світло наші люди тут, на Сході, вимикали ще довго, за звичкою, не через економію навіть - а через страх, що наше світло побачать. Бо багато місяців поспіль ми боялися, що у наші вікна через ввімкнене світло прилетить смерть
