Я не люблю грати в конспірологію. Я ще більш - не люблю роль чорного пророка.
Тому, зазвичай, десять разів думаю, перед тім, як озвучувати подібні речі.
Але останні три дні я провів на фронті, проїхавши його від Маріуполя до Попасної. Я слухав людей, я дивився, що відбувається тут и зараз - и розумів, що багато в чому не помиляюсь. Хоча радий би помилятися. Тому я все ж таки скажу про свої побоювання. Щоб збільшити шанси неможливості такого розвитку подій.
Коли боягузи перетворюються на войовничих легіонерів, а щури - у левів (або хочуть такими здаватися) - я напружуюсь.
Перший тривожний дзвіночок пролунав для мене, коли цілий міністр закордонних справ закликав населення «ментально готуватися» до можливої війни. Саме населення, и саме «ментально».
Бо мова не про тих, хто воює и бореться за країну сьомий рік. Мова про тих, для кого війни, як і раніше -не існує. Або вона «закінчилася в їх голові», разом з найбільшім миротворцем, и найвпливовішім політиком всіх часів и народів.
Другий дзвіночок пролунав, коли той же міністр почав розвивати тему. І, навіть, згадав про Крим. Правда, чомусь, як Виключно боротьбу за територію, але не за населення. І, навіть, спробував впарити нам проросійського Єрмака як головного и невтомного борця за свободу, і територіальну цілісність України.
Що ж відбувається насправді, і чого я боюся?
Я, як и раніше, вважаю угрупування, що прийшло до влади в результаті поразки України в інформаційній війні - ворогами державності моєї держави. Всі їх дії, від початку и до кінця, спрямовані на ослаблення військового, політичного и економічного потенціалу країни.
Деякі речі просуваються планомірно и послідовно. Наприклад, демотивація и ослаблення армії. А деякі просто відбуваються за принципом - «дай управління дурневі, і він знищить керований об'єкт краще, ніж лютий ворог».
Зафіксувати остаточний програш у боротьбі за власну територію, незалежність и вільний спосіб життя - можна двома способами.
Перший, це те, що чинна влада робить з самого початку - повзуча капітуляція.
Тобто - односторонні поступки, навмисна Втрата ініціативи, послаблення и обмеження опору ворогу, и ведення інформаційної війни всередині власної країни, за лекалами ворога.
Однак, Опір цім діям, від найбільш сильної, свідомої и патріотичної частини суспільства, продемонстрував, що цей шлях довгий, важкий і небезпечний. Простими словами - ті, хто виніс на собі цю війну, розберуть на дрібні шматочки спроби «повільної капітуляції». І це вони, здається, засвоїли.
Тому, не виключено, що буде розіграний другий варіант - швидкий. І найгірший.
Тому, що він передбачає величезні втрати, і повну втрату суб'єктності та цілісності держави.
Росія щороку грає м'язами і трясе зброєю. Вона стягує максимальні сили до наших кордонів і проводить «маневри» на межі початку повномасштабних бойових дій.
Щороку ми цілком реально готуємося до можливої ескалації, і тому вона не відбувається.
Але що ж змусило «миролюбну» влада говорити войовничі речі? Навіщо ці спроби перетворити боязкуватого ухильника-головнокомандувача і проросійського Єрмака - в яструбів?
Боюся, що все може бути дуже просто.
Дуже простий сценарій.
Росія готується до навчань і стягує до Донбасу і південних кордонів України ударне угруповання.
Паралельно мусується тема екологічної катастрофи в Криму, в який його загнала росія. Але винною буде Україна, яка не дає воду. Буде публічне заламування рук, звернення до ООН і керівникам провідних держав. Будуть ретельно і професійно підігріватися міжнародна та внутрішньоросійська істерики.
А ось позиція і риторика керівництва України буде напрочуд жорсткою.
Правда, скорочення і ослаблення армії, швидше за все, буде продовжуватися.
Правда, швидше за все, запустять друкарський верстат, і економіка на якій тримається військова міць держави - ляже.
А потім настане час «Ч». І все почнеться з провокації, як завжди.
Варіантів багато. Наприклад, штурм знемагаючими від спраги кримчанами - пунктів переходу. Або заворушення на кордоні в районі каналу.
І зброя обов'язково вистрілить. І не один раз. І не в одному місці. І «винними» будуть злісні українські військові.
Потім буде коротка істерика і підготовчий період. І російська військова машина атакує. З усіх сторін.
І ми дамо опір. Жорсткий, як завжди. Мало того, наш новонароджений «яструб-головнокомандувач» голосно і пафосно віддасть потрібний наказ. І навіть запише відсів. Головним месиджем якого буде - «Ви ж цього хотіли?»
Правда, відбуватися все буде так, щоб максимально ускладнити виконання завдання військами.
А далі на лінії зіткнення почнеться пекло. З підтримкою авіації і флоту, морськими десантами і танковими кулаками - з боку Росії. І з використанням всіх можливих засобів нами. Тобто - нормальна повномасштабна війна.
Ні, вона не буде довгою. Росія не збирається розвивати все до такої міри, щоб її нарешті обнесли стіною. Їй потрібна «многоходовочка». І вона спрацює.
Тому, що цілком достатньо двох днів гарячої фази, щоб яскраво показати по всіх каналах повномасштабну м'ясорубку. Щоб загинуло кілька сотень (або навіть тисяч) військових і мирних людей.
Після чого «населення», яке ніколи не буде готове до війни ані «ментально», ані буквально, заволає - «Досить!» і «Зупиніть!»
І настане зоряний час «яструба-ухильника», який скаже «Я ж казав?» - і знову перетворитися в голуба-миротворця. Під багатомільйонний хор «Зупиніть кровопролиття!», і «Врятуйте наших хлопчиків за всяку ціну!» він підпише ... Ні, не капітуляцію. Договір.
Договір про припинення вогню. Договір про вічний мир і ненапад з росією. Договір про співробітництво. Договір про спільне відродження Донбасу (данину). Договір про спільний розвиток Криму (відновлення каналу, і всіх видів безкоштовного постачання Криму - данину). І ще купу колінно-ліктьових договорів про мир і співпрацю з колишнім ворогом.
Світ спочатку здивується. А потім зітхне з полегшенням. Проблема хоч і погано - але вирішиться.
І вже не буде приводу для тиску і санкцій (короткий конфлікт і кілька великих кладовищ - не береться до уваги). Тому, що росія і Україна будуть трясти пачкою документів про мир. Тому, що «вони все і так владнали». Тому, що все буде взаємно і добровільно.
Тому, що дуже скоро Україна перестане існувати як проблема. І як незалежна держава. Добровільно.
Те, що не вийшло повільно - вийде швидко. Бліцкриг.
І найголовніше. Офіційно. Для всіх - за власним бажанням народу України.
Потім це можна буде закріпити законним всенародним референдумом. Під добрими поглядами неупереджених російських спостерігачів.
Так, на жаль. Я намалював вкрай сумний варіант розвитку подій. І багато хто буде говорити - «Це неможливо, тому що ...» І приводити залізобетонні аргументи.
А я бачу, що це один з цілком можливих варіантів розвитку подій. Тому буду, як завжди - стежити за руками влади. І вас про це ж прошу. Стежити за руками, реагувати і бути готовими.
Тільки так цей варіант можна зробити неможливим.
Вибачте за багато букв, але я був зобов'язаний сказати. Я не вірю їм. Вони прийшли на брехні, і вони самі є брехнею. У них є завдання - вирішити «українську проблему» назавжди. Руками українців. І спираючись на найбільш незрілу частину країни.
Щоб історики знову говорили, що ми здатні відстояти - але не здатні зберегти.
Але у них хрін вийде. Я знаю.
