Ми маємо купу відмінностей один від одного. Вік, стать, місце проживання, тип мислення, напрацювання, життєвий шлях, навички тощо...
Одна з тих небагатьох речей (а може єдина), яку ми маємо спільну - це час. Наші 24 години на добу. Десь 365 днів на рік. І хтось вміє ними розпоряджатися ефективно, а хтось вбиває цей дорогоцінний час на речі, які на момент війни зовсім не пріоритетні. Або ж пріоритетні виключно для когось конкретно - вчасно вивести гроші, вчасно виїхати самим, вчасно забезпечити свої приватні потреби.
Коли ж наші люди навчаться цінувати цей час? І коли навчаться поважати себе настільки, щоб не давати його втрачати владі, щоб потім розгрібати наслідки бездіяльності під прицілом ворожого танка? Можна постфактум задавати купу питань, чому та як, але факт в тому, що багато речей можна робити на випередження.
Як це роблять країни Балтії, Чехія, Фінляндія, наприклад. Якщо хтось інший вміє використовувати час максимально ефективно, то не може бути ніяких відмазок у тебе, чому ти не потурбувався за безпеку своєї країни заздалегідь.
Це і про риття окопів на самому кордоні, доречі. Боржомі, не Боржомі, але вкрай безглуздо тепер підіймати хайп на тому, що самі обрали і дозволили.
