За понад два роки роботи Верховної Ради ІХ скликання партія “Слуга народу” суттєво перетасувала власну “колоду” депутатів у парламенті. Майже три десятки нардепів, які після обрання увійшли до фракції “Слуги народу”, вже залишили парламентську команду Зеленського. З частиною депутатів розійшлись полюбовно, запропонувавши інші посади, а з іншими — з гучними скандалами та погрозами.
Хтось із нардепів перейшов працювати в уряд чи інші держоргани, когось відправили в регіони, а частину “слуг” вигнали з фракції через корупційні скандали та неугодну до лінії партії позицію. Своїх нардепів від фракції також “відкусив” Дмитро Разумков, який тепер як позафракційний разом з іншими нардепами утворив окреме об'єднання.
Останнім гучним “розлученням” став перший у цьому скликанні парламенту добровільний вихід із фракції влади мажоритарника із Запоріжжя Романа Сохи.
Водночас низка нардепів-“слуг”, які пішли працювати в Кабмін, довго не затрималась й у виконавчій владі — їх звільнили після чергових ротацій. Якщо раніше нардепи порушували законодавство і суміщали мандат, наприклад, паралельно працювали в уряді, а після звільнення звідти могли повернутись у депутатське крісло, то після Революції Гідності від такої маніпуляційної практики “всидіти на двох стільцях” відмовились.
Рух ЧЕСНО проаналізував перший “реліз” депутатів від “Слуги народу”, які пройшли до парламенту, але згодом із різних причин випали із “колоди” “слуг”.
“У всякого своя доля. І свій шлях широкий…”
Партія "Слуга народу" за результатами позачергових виборів завела до Верховної Ради рекордні 254 депутати — 124 списочники та 130 мажоритарників, які вперше в історії українського парламентаризму утворили монобільшість, яка самостійно може ухвалювати рішення (мінімально необхідна кількість голосів "за" для ухвалення рішень – 226).
Двоє нардепів від "Слуги народу" — спершу лідер списку Дмитро Разумков та Руслан Стефанчук, а після рокіровки Олександр Корнієнко — увійшли до керівництва парламенту, тому формально вийшли з фракції та є позафракційними.
Після відкликання з посади Дмитро Разумков не повернувся в рідну фракцію, а залишився працювати в Раді як позафракційний. Натомість Давид Арахамія заявив, що партія не розглядатиме можливість позбавлення депутатського мандата Разумкова, якщо він буде виконувати обіцянки з передвиборчої програми "Слуги народу".
Частину списочників “Слуги народу” в перший пленарний день Верховної Ради ІХ скликання призначили в уряд наймолодшого прем'єр-міністра Олексія Гончарука (мав 35 років на той час). Тому ці “слуги” так і не встигли попрацювати як законотворці, а відразу перейшли у виконавчу владу — Михайло Федоров, Олексій Оржель, Владислав Криклій, Ганна Новосад та Денис Малюська.
Слід зазначити, що з першого Кабміну команди Зеленського далі залишились працювати лише троє — Михайло Федоров на посаді міністра цифрової трансформації, Денис Малюська на посаді міністра юстиції, а також Олександр Кубраков, який спершу був на посаді голови “Укравтодору”, а з травня 2021 його призначили на посаду міністра інфраструктури.
Усього після обрання на позачергових парламентських виборах фракцію “Слуги народу” із різних причин залишило 13 нардепів-списочників. Двоє з них — Дмитро Разумков та Гео Лерос — досі мають мандати, але працюють у Раді як позафракційні.
Після того, як “слуги” висловили недовіру їхньому ж генпрокурору Русланові Рябошапці, новою очільницею Офісу генпрокурора призначили депутатку Ірину Венедіктову. Вона назвала відомство російським терміном часів Петра І “оком государевим”.
У липні 2021 року нардеп від “Слуги народу”, голова правоохоронного комітету і експомічник заступника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка Денис Монастирський змінив на посаді міністра-рекордсмена Арсена Авакова, який перебував на посаді незмінно з лютого 2014 року.
Ірина Верещук, яка на виборах ішла під №29 у списку “Слуги народу”, відразу після обрання намагалась отримати іншу посаду. В липні 2020 року фракція “Слуги народу” провела праймеріз серед кандидатів для участі у виборах мера Києва, де Верещук перемогла Миколу Тищенка, Олександра Дубінського та інших претендентів, отримавши 87 голосів, у тому числі голос президента Зеленського.
Згодом саме вона стала офіційною кандидаткою на посаду мера Києва від партії. Верещук запам'яталась зйомкою відео, де в образі Мері Поппінс піднялася над мостом у Києві.
Однак у підсумку на виборах мера Києва Верещук посіла п’яте місце після Кличка, Попова, Притули та Кучеренка з результатом 5,44 %.
А вже 4 листопада 2021 року Ірину Верещук призначили на посаду віцепрем'єр-міністра — міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
У листопаді міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко написав заяву про відставку. Своє рішення він пояснив незгодою з політикою уряду щодо підпорядкування Держкіно та виділення бюджетних коштів на культуру.
“Забрати Держкіно у Міністерства культури та інформполітики і передати його в управління Кабміну — нелогічно. Це як забрати у компанії транспортний відділ і передати його в управління раді директорів. Такі стиль та підходи щодо управління процесами мене дивують — не мій концепт та цінності”, — зазначив Ткаченко.
Однак сама заява Ткаченка досі не зареєстрована у Верховній Раді. Натомість у “Слузі народу” думки щодо відставки Ткаченка розійшлись.
Заступник голови ВРУ Олександр Корнієнко зазначив, що всі заяви за власним бажанням партія задовольняє. Водночас ексголова партії “Слуга народу” Корнієнко підкреслив, що інших кандидатур на посаду міністра культури ніхто не обговорював, адже бажання Ткаченка покинути пост стало для нардепів повною несподіванкою. У свою чергу голова профільного комітету Ради Микита Потураєв сказав, що вони відставку Ткаченка не підтримають.
“Бита колода” мажоритарників
За понад два роки роботи Ради ІХ скликання фракцію “Слуги народу” залишили
12 мажоритарників. Більшість цих депутатів виключили із фракції після гучних корупційних скандалів.
Троє “слуг”-мажоритарників перейшли працювати в регіони: Олексій Кучер — на Харківщину, Олександр Скічко — на Черкащину, а Зіновій Андрійович переміг на виборах мера Надвірної та склав депутатський мандат.
Найбільш “карколомними” були злети і падіння у “політичному ліфті” мажоритарника із Харківщини Олексія Кучера: був нардепом, потім — керівником області, невдало балотувався в мери, але пройшов у місцеві депутати, тепер працює на посаді чиновника.
Проте вже у листопаді 2020 року Олексія Кучера звільнили з посади очільника Харківської ОДА. У січні 2021 Кучера призначили головою Державної регуляторної служби, він достроково склав повноваження депутата Харківської міськради.
Першими нардепами, яких виключили зі "Слуги народу", були мажоритарники Анна Скороход та Антон Поляков. Уже через кілька місяців роботи Ради нового скликання їх виключили через порушення фракційної дисципліни та домовленості про спільне голосування за низку “чутливих” для влади питань.
Третім нардепом, якого виключили із фракції “Слуги народу”, став рівненський мажоритарник Роман Іванісов, який, за словами на той час генпрокурора Руслана Рябошапки, має погашену судимість за обвинуваченням у зґвалтуванні.
Майже через рік із фракції “слуг” виключили Гео Лероса, який перед тим назвав президента “пустим місцем в історії”, критикував за "телефонне право" у виконанні очільника Офісу президента Андрія Єрмака і звинуватив Зеленського у кумівстві, маючи на увазі, зокрема, й призначення Івана Баканова на посаду голови СБУ.
У листопаді 2021 року ДБР оголосило підозру в хуліганстві нардепу Леросу за непристойний жест у стінах парламенту.
Того ж місяця після гучного корупційного скандалу з лав “Слуги народу” виключили київського мажоритарника Олександра Юрченка, якого НАБУ підозрює у хабарництві. Помічника Юрченка схопили під час отримання хабаря. Вищий антикорупційний суд заарештував Юрченка за підозрою у хабарництві на два місяці з можливістю вийти під заставу у розмірі понад три млн грн. Через кілька днів її внесли.
Наступні виключення з фракції “Слуги народу” були навесні 2021 року. У березні “слуги” вигнали скандального мажоритарника Олександра Дубінського через внесення його до списку санкцій США. Держдепартамент заявив, що Дубінський втручався у вибори в США у 2020 році, зазначивши, що він є "частиною пов'язаної з Росією мережі іноземного впливу". YouTube заблокував канал Дубінського.
У травні 2021 року із фракції "Слуга народу" виключили ще одного скандального мажоритарника із Запоріжжя Євгенія Шевченка після того, як він підтримав дії режиму Олександра Лукашенка, який затримав ексредактора опозиційного Telegram-каналу Романа Протасевича, а також вітав президента Білорусі з переобранням та закликав білорусів пробачити Лукашенку його "гріхи та злочини".
Останньою “чисткою рядів” президентської фракції стало виключення депутатів із групи Дмитра Разумкова — Людмили Буймістер та одеського мажоритарника і прихильника Шарія Артема Дмитрука.
Останнім гучним “розлученням” став перший добровільний вихід із фракції “слуг” мажоритарника із Запоріжжя Романа Сохи.
На пленарному засіданні 30 листопада він заявив: “Я не хочу і не можу бути причетним до людей, які не відповідають тим принципам, які ми декларували, йдучи на вибори. Я хочу бути чесним перед самим собою та перед виборцями, яким я маю без сорому дивитися в очі. Саме тому я ухвалив рішення, я виходжу з фракції "Слуга народу””.
Зауважимо, що аналіз голосувань за два роки роботи ВРУ ІХ скликання також показав, що монолітної єдності у монобільшості немає, а президентські закони не мають достатньої підтримки “слуг”, вони голосують лише за четверту частину законопроєктів Володимира Зеленського (64 президентські закони не отримали достатньої кількості голосів від “слуг”).
Політичні партії в Україні мають низку не лише формальних, але й неформальних механізмів впливу на своїх нардепів. Якщо у випадку зі списочниками, то партія у відповідь на зміну позиції депутата чи в разі якогось скандалу може ухвалити рішення про виключення із фракції і навіть забрати мандат рішенням з'їзду. Після чого на його місце завести більш лояльного і наступного у списку кандидата.
Натомість ситуація із мажоритарниками більш проблематична, адже керівництво фракції чи партії не може вплинути на політика, окрім як обмежити виділення субвенції на округ. Або ж розіграти “хитру комбінацію” із мажоритарником — спершу запропонувати депутату іншу посаду, а згодом звільнити.
