"Колодзейчак і колода у чужому оці" - Ігор Гулик

"Колодзейчак і колода у чужому оці" - Ігор Гулик

Польський посадовець вже не раз і не двічі демонстрував свою нетерпимість до українського питання, і його політичний шлях геть не свідчить про протилежне.

Днями державний секретар міністерства сільського господарства та розвитку сільських територій Республіки Польща Міхал Колодзейчак вихопився із заявою про те, що перемовини з Україною щодо зернового транзиту та блокування кордону "рольніками" були призупинені через… корупцію українського ексміністра Миколи Сольського. Твердження сумнівне не тільки з огляду на презумпцію невинуватості, яка, сподіваюся, стосується і ймовірного корупціонера, але і як банальна відмазка з уст знаного українофоба.

Атож, я гадаю, що Колодзейчак – далеко не "білий і пухнастий політик", місією якого є акурат боротьба з корупцією в Україні. Думаю також, що український Надзвичайний та Повноважний Посол у Варшаві Василь Зварич не безпідставно дезавуював репліку Колодзейчака, зауваживши, що перемовини просто перенесли на іншу дату.

Бо Колодзейчак вже не раз і не двічі демонстрував свою нетерпимість до українського питання, і його політичний шлях геть не свідчить про протилежне.

Про цинізм цього діяча свідчить і продовження його фрази про корупцію Сольського. Поляк заявив, що фермерські протести на кордоні вже припинилися, але час від часу відбуваються досі, "організовують за політичним замовленням", до періодичних блокад, мовляв, причетні особи, які "звикли проводити кампанії перед виборами до Європейського парламенту".

Цинізм останнього полягає у тому, що саме Міхал Колодзейчак зі своїм рухом "Агроунія" був серед найактивніших натхненників пікової фази акцій на кордоні, коли там сипалося тоннами українське зерно. Саме нинішній урядовець, що починав свою політичну кар’єру у PiS, а відтак розпочав власний проєкт Ruch Społeczny (RS) (з червня 2023 року - RS Agrounia Tak), очолював протести проти імпорту українського зерна. Вже пройшовши до польського Сейму, він підтримав протести на кордоні з Україною та бував у Медиці, де протестують фермери з організації "Ошукане село". Саме Колодзейчаку належить докір українським візаві, що, мовляв, вони "використовували в переговорах тему війни", і це йому не подобається. "Під кінець переговорів він (Колодзейчак, - авт.) зробив величезний спіч чомусь про Гадяцьку унію (1658 року), а потім раптом заявив, що якщо ми не погодимося на польські умови, то нехай нас завоює Путін, бо так нам і треба (виділення моє, — авт.)", — згадує про ті перемовини президент асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" Алекс Ліссітса.

До чого я це веду? До того, що заяви Колодзейчака і Ко – тільки квіточки у порівнянні з тим, що доведеться вислухати українцям на довгому шляху погодження усіх нюансів угод з країнами Євроунії. Власне кажучи, кожна країна Євросоюзу шукатиме нагоду викрутити на тих перемовинах щось на свій зиск, — і це нормально. Ненормально давати нашим недоброзичливцям та опонентам, що часто, можливо, навіть підсвідомо грають на руку російським наративам, козирі до рук. Бо, до прикладу, ми вже мали рикошет від української корупції за океаном, коли трампісти жонглювали аргументами про неї, зволікаючи з наданням допомогового пакета Україні. У цьому випадку українська корупція направду відгонила запахом крові.

Зрештою, до кого я апелюю? Буквально вчора Бігуси опублікували чергове розслідування, згідно з яким колишній режисер Кварталу 95 Олексій Кірющенко постачає електроенергією комунальним підприємствам та державним структурам. Це – крапля у корупційному океані, який марно намагаються вичерпати й медійники, і громадські активісти, і, зрештою, — коли припече, — правоохоронні органи.

Найсумніше у цій всій історії, — недовіра громадян до гучно розрекламованих антикорупційних структур.

Мало того, що створювалися вони, попри спротив чиновництва, політиків та наближених до них бізнесменів, сталося те, чого аж ніяк не очікували ініціатори. І НАЗК, і САП, і НАБУ, і ВАКС виявилися такими ж "дітьми системи", часто причетними до тієї ж корупції або ж до її покривання.

У результаті, за підсумками торішнього соціологічного дослідження Центру Разумкова, цим органам не довіряють від 65 до 73 відсотків українців.

Я розумію, — в країні війна, і годі вважати боротьбу з корупцією важливішою за неї. Але ще раз наголошу: часто корупція опосередковано  пахне кров’ю, вартує людських життів. І якщо ми хочемо перемогти у цій екзистенційній битві, маємо зважати й на те, щоб союзники чи "корисні ідіоти" Путіна мали щонайменше приводів дорікати нам, бачити у наших зіницях колоду хабарництва, непотизму, корупції.

Зрештою, якщо вже "геть від Москви!", то і в цій сфері також. Наразі ми втекли недалеко: Україна впевнено посідає друге після Росії місце у рейтингу найкорумпованіших країн Європи.