Найкращою, найдемократичнішою у світі була в свій час конституція СРСР 1936 року, т. з. "Сталінська".
Але було одне "але".
Конституція Сталіна гарантувала загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні. Але ніде в ній не було написано, що обирати народ мусив з 1 кандидата, затвердженого рідною партією.
Конституція Сталіна гарантувала недоторканість особи і таємницю листування. Але ніде в ній не було написано про існування в системі НКВД відділу перлюстрації кореспонденції, співробітники якого регулярно без будь-яких санкцій займалися перечитуванням листів підозрілих і навіть не дуже громадян.
Конституція Сталіна гарантувала свободу слова. Але ніде в ній не було згадано про існування Главліта зі штатом у 5800 осіб, котрий займався цензурою усіх книг, журналів і газет; який лише за 1937-38 рр. вилучив 16 453 найменувань книг; ніде не було згадано про Спецхран.
Конституція Сталіна гарантувала свободу зборів і мітингів, але ніде не було написано, що ці зібрання мають відбуватися лише з ініціативи і під контролем влади.
Конституція Стані гарантувала свободу совісті. Але в ній не було написанор про "Спілку войовниих безбожників" , перетворення церков на стайні та овочесховища і масові розстріли священників.
