Короткометражка “Анна” потрапила в основну конкурсну програму Каннського фестивалю, стала переможцем Британського фестивалю незалежного кіно і зараз змагається за відбір на премію “Оскар”.
“Анна” порушує контроверсійну тему сексуального туризму американців в Україну. Познайомитись з іноземцем вирішує Анна, самотня жінка, що живе на Донбасі.
Анна - одинока мати, яка виховує 16-річну доньку. Живе у маленькому індустріальному містечку на Донбасі, працює на м'ясопереробному комбінаті. Та одного дня вирішує змінити своє життя і йде на вечірку з американськими чоловіками. Ідея цього сценарію спала на думку ізраїльському режисеру Декелю Беренсону після його подорожі в Україну у 2012.
“Я відвідав Україну, подорожуючи Європою. Жив там місяць, був у Києві, в Криму, провів тиждень в Одесі. Там я вперше почув про ці вечірки. Те, як ці компанії, що організовували вечірки, певним чином використовують жінок. Вони також використовують чоловіків, продаючи їм мрію приїхати в Україну й зустріти прекрасну молоду жінку, яка поїде з ними до США і буде готувати їм, робити масаж ніг і так далі.” – Розповідає режисер Декель Беренсон.
Про подорож в Україну та вечірки Декель згадав у 2018-му, коли шукав теми для серії короткометражок. Зрозумів, що це насправді соціальне явище, тож вирішив повернутись в Україну і почати роботу над фільмом.
Аби загострити проблему, головною героїнею зробив мешканку Донбасу. Її зіграла українська авторка Світлана Барандич. Раніше вона уже отримала 6 нагород в номінації “краща акторка” на європейських та американських кінофестивалях. Каже, за іронією долі, ще в 90-х потрапила на схожу вечірку з американцями, які шукали українську наречену.
“У мене була подружка Катруся, яка дуже добре знає англійську, на відміну від мене. І вона каже: “Я хочу тебе повести на цю зустріч, щоб більше ти ніколи не хотіла на такі зустрічі потрапити. Ми каву собі замовили, і там такий, знаєте, коридор, що можна було з "гальорки" за всім цим спостерігати, то ми це робили. Наприклад, іде старий дідо, але він, знаєте, молодиться. Такий собі ловелас італійського пошиву, і дивиться на жіночок десь мого віку, які прийшли в бархаті, з брильянтами, щоб показати себе. А він іде повз них, дивиться на них, посміхається і каже: Ну що, курки общипані, ви думаєте вас хтось до Америки забери?”– розповіла акторка Світлана Барандич.
Реалізувати на екрані образ одинокої жінки Світлані допомогли особисті обставини.
“Я живу сама у великій родині, як і більшість киян. Нам немає куди роз'їхатись, батьки повмирали, в одній трикімнатній квартирі живу я, мій син, сестра зі своїми дітками. Миримось, а що сваритися? Нема куди дітись.” – Розповіла Світлана Барандич.
Стрічка створена за спільного виробництва України, Ізраїлю та Великої Британії. Усі зйомки проводилися у Кривому Розі. Уся творча команда, яка займалась виробництвом фільму, українці.
“Це завжди дуже цікаво, коли закордонний режисер приїжджає, щоб зняти фільм, українську історію. Це погляд збоку. Такі історії більш чесні, вони висвітлюють гостріші проблеми. Про складнощі, які існують зі шлюбними агенціями, як вони організовані, як часто мета, з якою вони були створені, десь губиться в процесі організації всіх цих подій, так би мовити. З другого боку, це все-таки історія про жіночу долю.” – Розповіла Голосу Америки Ольга Безхмельніцина, продюсерка стрічки.
Фільм “Анна” уже взяв участь у багатьох кінофестивалях, а почав свій шлях з Каннського, де потрапив в основну конкурсну програму. Теперішня ціль команди - потрапити до списку номінантів на Оскара.
