Перед тим як ця зброя з’явиться у військах, має бути пророблена величезна робота.
В першу чергу це розробка. Скажу відверто, розробка зброї це сама невдячна робота в Україні.
Бо коли твій головний замовник не може чітко сформулювати що він хоче: які мають бути технічні характеристики та які функції має виконувати зброя, то виробник стріляє пальцем в небо! Грубо кажучи, вгадує.
Причому система так по-дибільному влаштована, що ти спочатку розробляєш зброю, потім показуєш її Мінооборони, а вони по інстанціям дають запит військовим і відповідають: чи треба вона, чи не треба.
Розумієте? Технічно, можна потратити купу часу і грошей на розробку, а потім може виявивитись, що вона не потрібна. Хоча зараз деякі виробники намагаються обходити цей дибілізм, спілкуючись безпосередньо з військовими і намагаючись вияснити їх потребу. Але це лише трохи спрощує завдання. Тому що будь-який виробник намагається зробити якесь легке та просте рішення з мінімальними витратами коштів та часу.
Тільки от жоден виробник ніколи не полізе в проект в десятки-сотні мільйонів доларів з потенційною тривалістю в декілька років. Так, деякі розробники через недосвідченість можуть влізти в такі проекти, а потім будуть в них сидіти, бо жалко витрачених коштів та часу. Але свідомо, знаючи складність завдання - ніхто при тямі за таке не візьметься.
І не треба мені приводити приклади американських компаній. Компаніі США це промислові гіганти, з потужними R&D підрозділами. З величезним штатом фахівців та величезним фінансуванням, які нашим виробникам і не снилось. Тому не рівняйте.
Звичайно, в нас для таких проектів є також державне фінансування. Коли держава виступає замовником дослідно-конструкторських робіт, але в цій ситуації треба щоб замовник був зацікавлений в появі якоїсь зброї. Тільки знову ж таки, за останні десятиріччя ця система деградувала так, що гроші на розробки видаються лише своїм. І я чув таку статистику, що лише 15% проектів ДКР потім попали на озброєння!
Тому цю систему треба змінювати. Інакше з цієї задниці ми не виліземо
