Країна буратін закопала свої гроші, сказала «крекс пекс фекс» і чекає коли виросте дерево із золотими монетами замість абрикос.
Щоб заробити 5 золотих, селянин тяжко працює на своїх полях і до тремтіння в колінах косить траву на сіно для корів. Буває, що 5 золотих чоловік за рік не заробляє.
Але буратіни хочуть отримати золото не працюючи. Від Карабаса-Барабаса, Дуремара, кота Базиліо, лисиці Аліси. Буратіни хочуть видовищ і халявного хліба. Вони свято вірять, що золото можна отримати легко. На Полі чудес у Країні дурнів.
Буратіни – вони такі – змінюють підручник на квиток у шоу. І оскільки залишаються неграмотними дурнями з дерев'яними головами – вірять алісам та базиліям.
«Какое небо голубое,
Мы не сторонники разбоя,
На дурака не нужен нож,
Ему с три короба наврешь
И делай с ним шо хош»
Країна буратін закопала свої грошики на Полі чудес і тепер із захопленням тягає жменями воду – поливає, чекає халявного золота з дерева, де замість абрикос – монетки, і навіть не підозрює, що грошики – тютю. Базиліо викопав.
«Какое небо голубое,
Мы не сторонники разбоя,
На жадину не нужен нож,
Ему покажешь медный грош
И делай с ним шо хош».
На жаль, державу час вже перейменовувати в Країну дурнів. Гербом якої буде голова із якісної дубової деревини.
«Буратінізація» суспільства триває.
А підсобляють їй організми, які називають себе журнілістами і головний такий організм - мосейчучка з 1+1.
Це - двірня. Лакизи. Були колись в панських садибах кріпаки, які не мали ані хати, ані землі - жили в спеціальних кімнатах маєтку, виконуючи усі забаганки панів.
Тупі, ліниві - зажравшиєся. Які зневажали таких само мужиків, що працювали в полі. Які вихвалялися своїми панами й навіть чубилися між собою: у чийого пана собаки та кріпаки витриваліші та здоровіші; який пан шмагає різками частіше; чий пан багатший, дурніший, сміливіший, підліший...
Звідти, до речі, пішла категорія «державної еліти», яку називали «придворними» або «дворянами». Ці перед королями-царями-імператорами плазували. Пишалися: «Я маю привілей виносити від короля його нічну вазу».
То не журналісти - то двірня, яка має власних господарів. І ставитися до них треба відповідним чином. Там ні честі ні гордості. Лиш папірці зелененькі з портретами мертвих президентів США в очах.
Знаєте, звідки пішов вираз «блюдолиз»? Так називали деяких придворних у Франції. В пишних камзолах, при шпагах, ці дворяни не лише не бачили нічого принизливого в тому, щоб вилизувати (в буквальному сенсі) тарілки від соусу після того, як король закінчив сніданок - вони пишалися цим і навіть билися за право лизати...
Павло Бондаренко
