Одного нелегкого для нас дня українці вирішили розважитися написанням імені путіна з маленької літери.
Це сподобалося, увійшло у звичку, стало своєрідним ритуалом.
Написав "путін" - одразу полегшало на серці, наче перехрестився і сплюнув тричі через ліве плече.
Експерти Національної комісії з стандартів державної мови запевнили - написання слів "путін","росія", "москва" з малої не є помилкою.
Медіа підхопили і розвинули новшество. Державне агенство Укрінформ почало писати слово "путін" з малої навіть на початку речення. Після крапки.
Прискіпливі за інших обставин мовні активісти язики проковтнули.
Мовби побачили у подібному написанні якусь нездоланну силу, що попри вищу освіту змушує нас погодитися з абсурдом.
Що ж це за сила така?
***
Я дам відповідь на запитання. Налаштовуйтесь на довгочит.
Але спочатку дещиця теорії.
На початку ХХ століття один з батьків соціологічної теорії, філософ Еміль Дюркгейм написав фундаментальну працю, яка називалася "Елементарні форми релігійного життя".
Мсьє Дюркгейм запропонував теорію, згідно з якою всі ми живемо одночасно у двох світах - "профанному" і "сакральному".
"Профанний" - це світ нашого повсякдення, буденності, щоденних рутинних справ. Це, як писав Дюркгейм, - сфера індивідуального досвіду, якій притаманна емоційна безбарвність, підпорядкованість усталеним нормам співіснування.
"Профанне" це те, що ми робимо, не надаючи цьому великого значення. Те, де ви можете бути упевнені, що за необережні вислови ви не поплатитесь кар'єрою, а то й головою. Те, над чим не заборонено сміятися.
У профанному світі
всі предмети, дії і явища мають значення, яке відповідає їхнім прямим функціям, особливостям ужитку. Це світ, майже позбавлений багатозначності.
***
Але є інший світ, паралельний профанному.
Це - світ "сакрального". У ньому предмети, явища і слова мають інший, вищий, потужніший, ніж у профанному, символічний зміст.
Сакральний світ - це царина гіпертрофованої емоційності, збудженості, високоінтенсивної соціальної взаємодії (так соціалогічна теорія називає колективні ритуали і обряди).
***
Одні й ті самі предмети, дії і слова мають у "профанному" і "сакральному" світах різні значення.
У нашому повсякденні ми їмо хліб, щоб насититися, п'ємо вино, щоб повеселішати, обливаємося холодною водою, аби загартувати тіло.
Але варто нам зайти на територію храму, і скибочка хліба, змочена вином, перетворюються на тіло й кров христову, а звичайна вода з-під крана після молитви священника стає цілющими ліками.
***
Недоїдену булочку можна викинути в урну, але зробити таке з просфорою чи антидором рука віруючоно ніколи не підніметься.
Чому це стається? Якою є причина разючих змін, що відбуваються з нами?
***
Сакральний світ переконує нас, що є щось вище від людини, і її потреб - якась непідвладна нашій волі, незламна потуга..
І , як вважає Дюркгейм, так воно є. Тільки ця вища сила - має не трансцедентне, божественне чи екзистенційне джерело. Вона бере початок у спільноті, в якій людина існує, в її колективних віруваннях.
***
Почуття священного - це основа всіх релігій і ідеологій. Емоція в якій людина шукає силу чи втіху в складні моменти свого життя, чи натхнення.
Участь у спільному ритуалі наповнює енергією, ментальною силою. І це відчуття є настільки реалістичним, що люди не сумніваються: ця незрозуміла сила, виходить не зсередини, а звідкість іззовні. Що вона існувала задовго до їх народження, і триватиме після їх смерті.
***
Між світом "профанного" і світом "сакрального", вважає Дюркгейм, стоїть майже непроникна стіна.
Спроби перенесення сакрального у світ профанного і навпаки викликають в суспільстві гостру реакцію несприйняття, відторгнення.
Такі дії відомі як "профанація".
Зібрати багатий великодній кошик для освячення, але не зайти при тому помолитися в храм - це профанація. Ставити свічки й
істово хреститися перед іконою під пильним оком телекамер, які висвітлять цю подію у вечірньому ефірі - це профансція.
***
Але є ще одна річ, яку побачив Дюркгейм, і навколо цього його відкриття от уже понад 100 років ламаються списи.
"Сакральне", на думку теоретика соціології, має "амбівалентний" характер.
Тобто це не тільки щось благе, божествене, чисте. Сакральне включає в себе й "полюс скверни", щось заборонене "нечисте".
"Сакрально чисте" й "сакральне нечисте" і складають разом світ сакрального. Вони потребують однакового шанобливого ставлення до себе.
Сакрально чисте - це те, що пов'язане з найвищими цінностями спільноти, соціальною солідарністю, божествами, тотемами предметами поклоніння. До нього ставляться з благоговінням і священним трепетом.
Сакрально нечисте (скверна) - це не просто "брудне" в побутовому сенсі слова, а й небезпечне, поганське, табуйоване. Воно може викликати жах, але водночас володіє силою і священним статусом ( наприклад, злі духи, предмети, торкатися яких і слова, промовляти які небезпечно).
"Усі релігійні заборони поділяються на два класи, пише Дюркгейм.- Це - заборони між сакральним і профанним і заборони між скральним чистим і сакральним нечистим".
Заборони першого класу більш суворі, а заборони другого легко долаються за допомогою ритуалу "очищення від
скверни" або ж, навпаки "осквернення".
І в одному, й у іншому випадках "сакральне" залишається "сакральним", тільки змінює алгебраїчний знак
Тому, набагато легше побачити в демоні падшого ангела, ніж зліпити його образ з гріхів буденного життя.
***
І ще одне спостереження Дюркгейма: троїста структура - "профанне - сакральне чисте - сакральне нечисте" не обмежується кордонами релігії і містики. Вона пронизує всі сфери нашого життя.
Прояви її ми бачимо в мистецтві, моралі, політиці і наііть в науці.
***
Якщо тебе охоплює піднесення, захопленість, відчуття єдності з іншими людьми, які так само висловлюють своє захоплення. Якщо тебе пронизує почуття моральної правоти і усвідомлення, що ти в цей момент говориш від лиця чогось більшого, ніж ти є - вітаю. Ти перебуваєш у світі сакрального чистого.
Але, якщо є таке, про що не говорять, до чого бояться доторкнутися як до чогось брудного, неприємного, такого, що втілює символ зла - ти в обіймах сакрального нечистого.
Такі моменти вводять у "стан абсолютного трепета і обурення, яке ти поділяєш з іншими людьми, аж до того, що "хочеться вбити".
Статечні, інтелігентні люди, які все життя вважали себе раціональними, в якийсь момент бачать себе охопленими параксизмом гніву, почуааються гостро скривдженими через те, що стали свідками чогось немислимого, якогось зухвалого осквернення чогось, що виявилося для них священним, хоча вони про це знати не знали й духом не відали.
***
А тепер, як казав один французький суддя одному красномовному адвокату, повернемося до наших баранів.
Написання імені путіна з маленької літери, якщо спиратися на теорію Дюркгейма, це типовий, регулярно повторюваний обряд "осквернення сакрального чистого" (а немає сумніву, що для росіян їхній вождь є топом кришталево чистої сакральності).
Змінюючи заради нього одного правопис, ми аж ніяк не десакралізуємо путіна, не відкидаємо його в профанний світ, не робимо пересічним злобним дідком.
Навпаки, ми зміцнюємо його сакральність.
(Пам'ятаєте, як колишній секретар РНБОУ Данілов закликав ієрархів УПЦ назвати путіна сатаною? Це з тієї ж серії)
***
Мантр, які начебто покликані розвінчати культ путіна (а насправді тільки додають його постаті шарму оккультності) ходить в нашому інфопросторі чимало.
Один відомий політик і громадський діяч, за кожної згадки путіна величає його не інакше, як "Гад Путін".
Інший - озброївся претензійним: "владімір-владіміровіч-щобтиздох-путін".
Причому, це не разові конструкції, а ретельно повторювані - бо інакше вся магія слова зруйнується!
Хтось віддає перевагу евфемізмам - "бункерний","пітун', і давньому винаходу - "пуйло".
Спрацьовує повір'я - не називати чорта "чортом", щоб не накликати біду...
Виробилися канони зображення путіна в карикатурах і фотожабах.
Наприклад, кат з оголеним торсом і скривавленими по лікоть руками, двійник Сатурна з капрічос Гойї, який пожирає то багатоповерхівки, то міста, то цілу Україну.
Або ж у вигляді танка із стволом замість носа, який сіє смерть.
Навіть зображення путіна злобним карликом несе в собі заряд сакральності.
Бо уява малює не нікчемного ліліпута, а жорстокого і підступного антигероя магічних історій - якогось сучасного "малюка Цахеса", лепрекона, гремліна, Голума...
Пам'ятаєте, як колись давно ми з трепетом пізнвали путіна у підлому ельфові-шкіднику Добі із Гарі Потера?
У нашій опаленій війною уяві створено цілий світ такого собі віртуального пекла, де усім заправляє путін із рогами й більмами на очах, який ніби тільки-но зійшов з полотен середньовічних майстрів.
Він став свого роду "точилом", на якому вигострюється лемех українського диванного патріотизму.
Ми не можемо просто так відпустити путіна у профанний світ. Ми зобов'ящані завжди мати його образ під рукою - як тотем, ляльку вуду, в яку ми можемо щодня не шкодуючи зусиль заганяти сталеві голки.
***
Але найбільше сприйняття в нас викликає образ путіна з гітлерівськими вусами і чубом. І це є саме по собі цікавим феноменом.
Демонічний образ Алоїзича, який вкоротив собі віку 80 років тому, наче нвмисно побудований так, щоб служити вічним теслярським шаблоном, до якого треба прикладати чергового претендента на роль Володаря мух.
Кого тільки за ці роки з ним не порівнювали!
Сьогодні поряд з гарячою війною в земній реальності, продовжується й війна в сакральному світі - і зітлілий та вічно живий фюрер відіграє в ній ключову роль.
Хто кого переконливіше порівняє з нацистами - ми росіян, чи вони нас? Чи не крутися все навколо цього?
І це стосується не тільки нашої війни.
***
...Недавно зустрілася світлина в соцмережах: депутат якогось європейського парламенту стоїть біля трибуни і тримає в руках державний прапор Ізраїля, на якому замість зірки Давіда зображена свастика.
Не знаю, чи це реальне фото чи згенероване ШІ, але це і не так важливо.
Важлива символіка того, що зображено на знімку. А символіка недвозначна - прирівняти євреїв до нацистів, які колись цих євреїв нищили.
Це дуже жорстокий метод осквернення сакрального. І розрахований на те, щоб завдати максимальної образи народу.
Взагалі, державні чи національні прапори - це сьогодні перший об'єкт сакрального нападу.
Чужий прапор, згідно з традицією, обов'язково треба сплюндрувати - розірвати, кинути на підлогу, витерти об нього ноги...
Ви не замислювалися, чому так часто ненависний прапор намагаються спалити, навіть якщо матерія, з якої він сшитий, погано горить?
Може це відлуння тих аутодрфе, на яких спалювали єретиків?
Чи принесення вогненої жертви власним богам?
Те, в чому свого часу змагалися Каїн і Авель, дбаючи, щоб дим від жертвоприношеня швидше досяг ніздрів Бога.
***
Я не намагаюся подати думки Дюркгейма, як догму. Це лише одна з безлічі соціологічних теорій. Але вона дозволяє знайти пояснення багатьом процесам, які збурюють наше суспільство.
Наприклад, війні пам'ятників. У якій кожен "свій" пам'ятник - це "сакрально чистий" святий Володимир з хрестом, а всі чужі - сакрально нечисті, поганські перуни, яких обов'язок кличе скинути з кручі і втопити в Дніпрі, (простеживши, щоб не видибали).
***
Про сакральне ставлення українських декомунізаторів до радянських пам'ятників свідчить хоча би суспільне невдоволення проєктом "безідейного фонтану" на місці поваленого пам'ятника Леніну в Києві. "Так не можна!" - кричить наше колективне вірування всередині нас.- На цьому місці має стояти символ, рівноцінний за силою сакрального леніну - тількии український."
Святе місце не має лишатися порожнім. Ленінський постамент - не місце профанному.
***
До речі, уламки рожевого граніту з розбитого леніна позабирали додому, як реліквію, активісти Майдану. А один з депутатів від "Батькіащини" спромігся умикнути навіть голову вождя світового пролетаріату і періодично хизується нею, виставляючи в місцевому музеї. Ленін - все ще живий! У своєму сакральному. І, за Дюркгеймом, нічого не заважає йому повернутися назад.
***
Бо немає повернення тільки тому, що стало "профанним", меблями, табуреткою в првсякденному житті.
Але ми своєю священною ненавистю не даємо йому профанізуватися.
***
А хіба не з тієї ж серії ідея зібрати всі радянські пам'ятники в один Музей тоталітаризму на Виставці?
Кожен артефакт, що потрапить до цього музею, автоматично набуває ознак сакральності.
Саме слово "Тоталітаризм" - додає священного трепету.
***
...Недавно на відео, поширеному в соцмережах, спостерігав, як два легені призовного віку, стогнучи від напруги, "сакралізовували" нещасного профанного Буратіну. Викорчовували на камеру його металеву скульптуру з подвір'я якоїсь школи. Побачили в ньому імперський наратив.
Ласкаво просимо, дерев'яний дурнику в пантеон сакрального!
***
Коли писав цей текст, нагодився черговий парадигматичний срач навколо демонтажу відомої паркової скульптури поблизу будинку, де жив Булгаков.
Не було, мабуть, жодного популярного блогера, який би не висловився - розлого і пристрасно щодо - цієї події.
Причому здалося, що присутність в мережах захисників письменника була набагато меншою і градус полеміки з їхнього боку був слабшим, ніж у деколонізаторів.
Може, здалося.
Однак остаточно переконало мене в сакральному характері цієї дискусії розлоге "літературознавче" есе одного полум'яного публіциста, де Булгаков постає як сатаніст і проповідник... "альбігойської єресі", яку римська католицька церква свого часу з великими складнощами душила-душила, душила-душила...
Маємо власного альбігойця на Узвозі, викритого і викоріненого вітчизняною конгрегацією віри ?
***
Я вже не кажу про таку серйозну для сакрального мислення подію, як оприлюднення з подачі НАБУ кричущого факту звернення Єрмака до ворожки. Що має, звісно, недвозначно засвідчити контакти колишнього глави ОП з потойбічними, відьомськими силами.
***
Словом, доброчесний соціолог знайде в нашому грішному житті море фактов для докторської дисертації на тему "сакрального"..
Надто тому, що проблема не сьогодні - завтра може перетворитися на загрозу.
***
"Світ профанного зіщулюється, стискається як шагренева шкіра,- з тривогою констатує ізраїльський соціолог Віктор Вахштайн.
Сакральне все глибше вторгається в наше буденне життя, розширює свою присутність в рутинних турботах.
Купуючи макарони в супермаркеті, ми вже дивимося не на їх ціну і вміст цукру, а чи не завезли їх із сакрально нечистої країни?
Шукаючи, що би таке на себе вдіти, пильно стежимо не за модою, аби не збіглися разом кольори "поганого" прапора.
П'ючи каву, спалахуємо в пристрасті при одному лише слові "не тієї" мови.
"Західні аналітики, каже Вахштайн, дійшли висновку, що наші політичні переконання все більше нагадують релігійні догми, а наші політичні ідеології вже важко відрізнити від культів".
Живучи життя винятково в світі колективних вірувань, ритуалів і табу, ми втрачаємо свою приватність. Своє я. Профанне Я, для інтимного спілкування з яким ми все рідше знаходимо час...
***
Що буде далі, ми вже бачимо на прикладі сусідньої Росії. Де сакралізація буквально затиснула людину в лещата між ідеологією і релігією, де влада стає богом, а бог - наглядачем концтабору.
Не приведи Господи, жити в такому світі.
-----------
На картинці. Добі, двійник путіна з фільму про Гарі Поттера
