Як пишуть, більше 20 вибухів за ніч, відчуття, наче горіло все місто. І я хочу висловити щиру підтримку людям, які це пережили.
Три роки тому я в'їхала в Кропивницький опівночі. До цього годинами стояла в заторах між Дніпром та Олександрією, коли метр їдеш, півгодини стоїш (так само потім було в Умані). В Кропивницький в'їхати було непросто, дороги перегороджені, робила якийсь гак, щоб потрапити до нього. Обабіч доріг таблички "заміновано", навколишні села зустрічали втікаючих з пекла групами самооборони, з місцевих. Ніч. Ось якась дівчина звернула на своїй автівці кудись в поле, навмання, в суцільну темряву, бо туди вів навігатор. Я їду далі, і з того часу всі три роки думаю, чи вибралась з тої ночі, з того поля та людина. Страшно було всім.
А Кропивницький прихистив на ніч. Людське море і вдень, і вночі, в'їзджало до нього й виїзджало, знаходячи для себе підтримку. Осередки волонтерських пунктів працювали цілодобово. Я потрапила в один з дитсадків. Людей маса - вже в когось серцевий напад, і до них викликали швидку. Втомлені біженці, навантажені речами автівки. Працівниці, як могли, допомагали. Надавали все необхідне. Потім навіть телефонували з питанням, чи все мені в них сподобалось. Десь через місяць.
Війна, паніка, невизначеність, українці, які в цей час переймаються, чи все сподобалось. Чи залишили вони добрі враження після себе. Рідненькі.
Запам'ятала порожні на ранок вулиці, гучну повітряну тривогу та мітки на асфальті білою крейдою, у вигляді хреста. Це був метод залякування, напевно. Хто пам'ятає? Всі думали, що це мітки, куди росіянам бити - їх навкруги того дитсадка ретельно вичищали і готувались до прильотів.
Вистачило мене у вигнанні на два з половиною місяці. І тепер я маю досвід як тої, кого росіяни вигнали з дому, так і тої, що пережила в Харкові складні його часи. Саме тому, що знаю, як це - не спати ніч під масованими атаками з росії, щиро болить за кожне місто в подібній ситуації. Яке це насправді пекло, як це до біса страшно.
І ще вчора нещадно бомбили КАБами наш Куп'янськ - більше 20 авіабомб на містечко. Воно в нашій, Харківській області. Ось такий період "перемовин", коли насправді розмовляти нема з ким. З такими діють іншими методами - мовчки, без перемовин.
