Раптом що: це текст не про ЗСУ й навіть не про крадене, а про Олега Скрипку та Юрка Здоренка, які сппаплюжили все, що могли.
Напевно хтось «кому за 30-40-50» пам'ятає рокера Олега Скрипку й групу «ВВ», в якій він рвав глотку й баяна. Починала група яскраво й драйвово – виступала на одній сцені з «АукцЫоном» та іншими пристойними людьми, й навіть гідно стартанула на фестивалі Ла бурже у Франції. А потім – жодного творчого просування, розвал групи… Учасники команди створили власті проекти («Борщ» Здоренка, «Атрактор» Піпи й щось ретро-сіре Скрипки, але що саме - навряд хтось згадає). З цього переліку пристойно виглядає лише Піпа: той грає незкопійовану музику й не торгує краденими футболками…
У Олега Скрипки видатні здібності похєріть все, що потрапляє до рук. Спочатку він поховав «ВВ», потім – фестиваль «Країна мрій», який за стартовими умовами був приречений на успіх. Власний ретро-проект він похєрів одразу після народження: це я зрозумів, побачивши Скрипку на сцені «Джаз Коктебеля». Потім він поставив хрест на власній персоні, ставши ресторатором й запросивши повечеряти у своє гніздечко на Печерську (до речі, хто пам'ятає оте «рок-кафе від Скрипки»?) протеже Януковича - токсичного мера Києва Попова.
Я не є шанувальником й біографом Скрипки, тому знаю не про всі спаплюжені ним проекти. Якось доводилось слухати платівки, видані за його участі мізерним тиражем, де записані українські гурти 60-70-х. Оригінальні записи колись належали «Укррадіо», але нині права на них не сіло не впало належить бозна якійсь канадійській діаспорі. Якщо Олеже патріот української музики (а записи, мушу відзначити, гідні уваги), то принаймні мав збільшити наклад. Але й тут налажав…
Якось Володя Нестеренко («Адольфич») попросив фронтмена «Братів Гадюкіних» Кузю порівняти їхню групу із «ВВ», чиї зірки зійшли одночасно. Кузьминський відповів стримано:
«Да я, в общем-то, никогда с ВВ близко не общался. И с музыкой знаком весьма приблизительно: «Танцы» там, - больше и не помню ничего. Так что хуй знает, чем мы отличались. Они были студенты, а мы - нарколыги. Со сроками на горбу. Хули тут общего вообще.
- Стёб общий. Только у ВВ стёб превратился в объект стебания, а вы избежали этой участи. Сердючка тоже со стёба начинала. Жлобство, оказывается, опасное заболевание - заразное, как шизофрения, с ним заигрывать стрёмно.
-Во, папа, тут в точку.
Оно ж знаешь, как - вроде бы как делал рокенролл, и песни пел про жлобов для продвинутой тусы рокенрольной. А тут вдруг ОПА - и уже какой-то Бердичев или Коломыя. И в зале одни жлобы. И думаешь: « Ну что ж за хуйня-то? Неужели перетончил настолько, что за своего приняли? Или, может, был таким же изначально?» Да нет, вроде бы. Книжки вроде читал. И Колтрейна слушал. И трамвай видел. И спрыгнуть нельзя - потому как, во-первых, контракт уже. Во-вторых - коллектив. Которому, в общем-то, заебись живётся. Гастроли, лавандос, заграницы.
Так что, конечно, взялся тогда за старое. Потому что перегрузка по всем параметрам, а механизмов защиты нет.
И бабла зарабатывалось не настолько много, чтобы расслаблять себя по-другому. А тут как раз быстро, дешево и надежно.»
Головною відмінністю стало те, що «Гади» закарбовані у скрижалі українського року, а «ВВ» залишились групою-одноденкою зі своїм «У клюбі будуть танці».
«Братів» помітила й дала творчого пенделя Ала Борисівна, запросивши в телевізор. «ВВ» тягнули енергійні арт-директори й певною мірою, одна фотка мого авторства.
З цією фоткою сталася детективна історія. Колись я нафоткав «ВВ» після їхньої репетиції. Мені сподобався результат. Вевешникам теж. Юрко Здоренко попросив в мене негатив, типу роздрукувати «для себе». Я, позбавлений комерційних талантів, видав йому цілу плівку, нарізану на шматки по шість кадрів. Юра їх наче повернув, але я не перераховував чи все є в наявності (ми ж типу друзі…) Одна залишилася у Юрка.... А потім я почав в усіх медіа помічати кадри з цієї зйомки, але без згадування авторства. Провів коротку розвідку й з’ясував, що фотки роздавав той самий Здоренко. Із ним в мене не було бажання спілкуватися, тому я наїхав на тодішнього арт-директора Сергія Галузіна. В нас відбулася повноцінна «стрілка», як це водилося у злих 90-х. В результаті Здоренко визнав факт крадіжки. Ну а далі ми уклали усну угоду: я дозволяю й наділі друкувати й розповсюджувати фотки з вкраденого негативу за умови вказування авторства; мені було виплачено відступні, яких вистачило на купівлю блоку японських сигарет (були такі).
Якось пізніше подзвонив Скрипка й запропонував зробити нові фотки групи до альбому, що готувався на лейблі «Буратіно продакшн». Але оскільки на той момент я вже не відчував дружніх почуттів до вевешників, я назвав певну суму, за яку готовий був зробити цю роботу. Скрипка зник й не відсвічував. А потім «Буратіно продакшн» видало диск, на обкладинці якого знаходилася та сама крадена фотографія, яку «ВВ» використовувало всюди. Я уважно дослідив конверт платівки й свого прізвища не знайшов. Скандалити не став – просто виставив моральний рейтинг уродів з «ВВ»: п’ять зірок!
Бог не фраєр – він все бачить. Крадії моєї інтелектуальної власності були жорстоко покарані часом. Власне крадій негативів Юрко Здоренко давно поховав свій «Борщ» й нині через безгрошів’я вимушений виступати з акустичними концертами у «Докер-пабі», залучаючи до виступу гітариста й доньку Соломію. Гітарист розкішний. Донька явно потребує батькових витрат на репетитора з вокалу й музичного лікнепу. Але Юрко, напевно, не може оплатити ці уроки. Шкода. Можливо вчитель повідомив би Соломії, що вона мила дівчинка, але її місце не на сцені… Знаю, що гонорарів Юрку вистачає лише на випивку.
Скрипка у музичному сенсі теж ні на що не здатен. Вирішив проявити себе на ниві благодійництва. Не за власний кошт, ясна річ. Зараз дуже багато людей прагнуть стати відомими та шанованими на чужі гроші, які вони намагаються збирати. Мене це дивує з перших днів війни. Ти хочеш допомогти військовим? То купи те, що потрібно за власний кошт. Чи вважаєш, що по вулицях швендяють українці, які ламають голову: на що ж їм витратити власні гроші, аби допомогти війську?
Дехто ховає власний бізнес під доброчинність. От, скажімо, студент-рокер-фест-менеджер-ресторатор Олег Скрипка взявся продавати футболки. Чи як воно зараз модно називати: «мерчі»? Коротше, Скрипка пропонує задонатити армії, купивши футболку за грубі гроші – 1000 гривень - з фоткою на грудях, яка понад двадцять років тому вкрадена у Олега Єльцова, чиє ім’я ви ніде не знайдете. Та біс із ними – з авторськими правами! Буду радий, якщо частина вартості від моєї інтелектуальної власності надійде на потреби військових.
Але, Олеже, де фінансовий звіт про кошти від продажу футболок, направлені на потреби війська? Запитання риторичне, бо я переконаний, що Скрипка й Здоренко здатні лише вкрасти й похєрити, але не поділитися й відзвітувати.
