Ще раз нагадаю: війна — це не лише кулі чи ракети. Насправді війна є сукупністю наук і знань, де одночасно задіяні конкретні люди, суспільство, наукові формули та метафізичні символи.
Війна — це живий організм, а її «душа» — це віра людей у свою правоту. Згадаймо класичне: «Наше дело правое — враг будет разбит». Віра та релігійна складова є одними з найсильніших каталізаторів у біохімічних процесах війни. Так, це абсолютно різні речі, але вже так склалося у суспільстві, що віра та церква стали тотожними. Саме тому росіяни вірять, що бог на їхньому боці, і саме тому росія побудувала свій похмурий храм війни, щоб закріпити в людях віру у зброю та релігійні інститути, а через сакральні знаки просувати свої наративи безпосередньо у підсвідомість.
Більшість людей навіть не здогадується, з якої величезної кількості елементів складається цей механізм. Головна ширма війни — пропаганда — зробить усе, щоб приховати її справжню «анатомію», адже від «здоров’я» цього міфу залежить, як довго війна житиме і як багато життів вона знищить.
З першого подиху цієї війни, коли вона ще тільки народилася, я почала вивчати її, занотовуючи у свій щоденник усі спостереження. Можливо, саме тому я ніколи не мала сумніву, що колись почну її аутопсію: адже коли ти знаєш про живе створіння все, ти безпомилково відчуваєш і час його смерті.
Перш ніж ми продовжимо розтин, я б хотіла, щоб окрім огляду тіла та внутрішнього світу війни, ви отримали чітку теоретичну базу — наш анатомічний атлас. Смерть війни — це ще не кінець, не автоматичний мир і не миттєве відновлення справедливості. Нагадаю, що свого часу люди щиро раділи смерті СРСР, але це не виявилося його остаточним фіналом. Досі наша країна та наше суспільство знаходяться під токсичним впливом червоного тоталітаризму, хворі на постколоніальний синдром, лівацтво, популізм та деспотію. Усе своє існування СРСР відбудовував систему «дракон помер, віват новому дракону». Це система «гідри» — істоти, у якої замість однієї відтятої голови моментально відростають дві нові.
Саме тому, препаруючи війну, ми повинні розібратися, як саме мертва система СРСР та росії інфікувала живий організм нашого суспільства. Чому наразі Україна опинилася в ролі пацієнта в сусідньому кабінеті, за життя якого бореться стільки людей і систем, і який потребує вже не просто хіміотерапії, а й радикального видалення деяких органів. Від розтину одного мертвого тіла залежить життя іншого, поки що живого.
Проводячи розтин війни, нам треба знати не лише хвороби, які уразили її органи, її фізіологію та анатомічний атлас, а й духовні (метафізичні) складові, які керують «душею» та «розумом» агресії. Тому давайте згадаємо призабуту більшістю науку — семіотику.
Семіотика — це неймовірно потужний інструмент, який допомагає бачити приховані пружини багатьох процесів, особливо під час війни, коли боротьба за смисли є не менш важливою, ніж бої на фронті. Прикладом цього є наша ментальна боротьба за тризуб, за нашу справжню історію, Київську Русь, кордони та Незалежність.
Символи — це не просто картинки на прапорах чи випадкові тренди у стрічці новин. Це ментальні капсули колосальної сили. Вони діють як віруси або як магічні закляття: людина може не розуміти їхнього значення раціонально, але її підсвідомість моментально підкоряється зашитому в них коду. Той, хто контролює символічний простір — контролює колективне несвідоме мільйонів.
Саме тому найстрашніша, найневидиміша і найдавніша війна на планеті — це семіотична війна. Це війна за право кодувати людський мозок за допомогою знаків. До семіотичної зброї відносяться російські маркери Z та V, радянські патріотичні наративи на кшталт «Родина-мать зовет!», релігійні гасла «С нами Бог!» та інші.
Коли одна держава намагається знищити символічний простір іншої та замінити його своїм, вона здійснює семіотичну окупацію. Більшовики у 1917–1920-х роках не просто захоплювали міста фізично — вони насамперед нищили тризуби, хрести та орлів, випалюючи старий символічний простір і засіваючи його пентаграмами (зірками), серпами з молотами, пам’ятниками червоних вождів та катів. Вони розуміли: без зміни візуального коду влада не втримається. Будь-який символ має впливати на людину, утримуючи її в полі керування, навіть удома, навіть на кухні, навіть у дитячому садочку. Саме тому на окупованих територіях росія люто знищує усе українське й поспіхом встановлює свої знаки.
Окупація починається не з танків, вона починається з триколірної стрічки на людині, зі знищення українського прапора та заміни його вовчим маркуванням. Наведу приклад: окупація Донбасу у 2014 році стартувала саме зі встановлення семіотичних символів. Це колорадна (георгіївська) стрічка на людях як маркер «свій», написи «Россия» на будинках, машинах та парканах, радянські прапори на кузовах, портрети Сталіна та штучне відновлення ностальгії за СРСР (піонерська зірочка, галстук, першотравневі колони).
Якщо ви почнете розуміти, що таке семіотика та семіотична війна, ви перестанете бездумно приймати отруту з соцмереж та телебачення і чітко усвідомите вплив символів на своє життя та психологічний стан.
Трошки теорії. Основні поняття семіотики:
Знак — базова одиниця семіотики, яка поєднує означаюче (матеріальну форму: звук, малюнок, жест) та означаєме (зміст чи ідею, яку він передає).
Знакова система — набір знаків та правил їхнього поєднання (природні мови, дорожні знаки, ноти, мова комп'ютерного коду).
Головні розділи семіотики:
Синтаксика — вивчає внутрішні зв'язки між знаками всередині системи.
Семантика — досліджує відношення знаків до того, що вони позначають (значення).
Прагматика — аналізує зв'язок між знаками та тими, хто ними користується (сприйняття та реакція аудиторії).
Раджу почитати про тих, хто заснував цю науку, — це захоплююче. Чарльз Сандерс Пірс заклав основи теорії та ввів сам термін «семіотика». Фердинанд де Соссюр розвивав цей підхід під назвою «семіологія», розглядаючи мову як знакову систему. Чарльз Морріс систематизував теорію знаків, виділивши синтаксику, семантику й прагматику.
Як бачите, росія не використовує щось нове чи своє «скрепне». Що найцікавіше: публічно знецінюючи «загниваючий Захід» та «страшний капіталізм», радянська влада ніколи не гребувала брати на озброєння відкриття, теорію та практику закордонних вчених. Особливо пікантно це сприймається, коли препаруєш радянські символи, нібито «створені простим неосвіченим робітником». Усі вони були вибудувані відповідно до базових законів семіотики.
Як і будь-яка наука, семіотика може працювати як на добро, так і на зло. Дорожні знаки, символи таблиці Менделєєва чи знаки військових звань — це теж семіотика, тому не варто боятися цієї науки, її треба просто розуміти.
Для того щоб надалі спокійно вивчати аутопсію радянських та російських знаків, варто засвоїти тріадичну модель знака Пірса. Він стверджував, що знак не існує ізольовано, а завжди є частиною трибічних відносин. Згадайте зірочку «жовтеняти», піонерський або комсомольський значок, галстук чи ті самі схрещені серп і молот.
Вона складається з трьох нерозривних елементів:
Знаковий засіб (Representamen / Sign) — носій або матеріальна форма, що вказує на щось (слово, малюнок, дим).
Об'єкт (Object) — те, на що вказує знак (предмет, подія або ідея у світі).
Інтерпретанта (Interpretant) — мисленнєвий образ, ефект або новий знак у свідомості того, хто сприймає. Це розуміння знака, яке породжує нескінченний процес мислення — семіозис.
Класифікація знаків (трихотомія) за Пірсом:
Іконічні знаки (Icon) — мають фізичну схожість із предметом (фотографія, портрет Леніна на значках, схема).
Індексальні знаки (Index) — мають реальний причинний або просторовий зв'язок із предметом (слід на снігу, вказівний палець або дим як знак вогню).
Символи (Symbol) — зв'язок між знаком і об'єктом ґрунтується виключно на умовності, законі, звичці чи соціальній домовленості (слова мови, прапори, дорожні знаки).
Філософські категорії Пірса:
Первинність (Firstness) — сфера чистої якості, відчуття, потенції (ще не визначене буття).
Вторинність (Secondness) — сфера дійсності, факту, реальної взаємодії та опору (реакція тут і зараз).
Третинність (Thirdness) — сфера закону, правила, посередництва та значення, яка пов'язує перше і друге через логіку або звичку.
