"ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА – БОЙОВИЩЕ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

"ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА – БОЙОВИЩЕ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

ІЛОВАЙСЬК, ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА – БОЙОВИЩЕ

Попри всі ті тони брехні які вилили на роботу Генштабу ЗСУ вітчизняна преса, політики і пересічні всепропальщики, прорив угрупування з підрозділів ЗСУ та добробатів з генералом Хомчаком на чолі які опинилися в оточенні біля Іловайську (в подальшому – «Групи Хомчака»), почав готуватися практично зразу коли стало очевидно, що повна ізоляція – справа часу. Досвід був. 7 серпня з «мішку» вздовж кордону були успішно виведені частини Сектору «Д» - біля 3000 бійців. Прямо перед Іловайськом з оточення під Міусинськом, проривом на північ – до частин Сектору «А», з оточення вийшов 1-й батальйон 30-ї бригади. Тощо. Прорив готували і тут – при чому розглядали різні варіанти. Про це свідчить сам перебіг подій.

Проти ранку 28 серпня в районі села Комсомольське (Кальміуське) була атакована і знищена колона ротної групи 92-ї бригади. Варто зазначити, ротна група 92-ї була сформована з мобілізованих, раніше в боях участі не брала і прибувши на фронт примудрилася десь блукати – офіцерам штабу довелося її шукати. Того ж ранку у тому ж самому районі потрапила у засідку і була розгромлена колона 42-го батальйону тероборони «Рух опору». Бат «Рух опору» не треба плутати з «Рухом опору» - ініціативою партії Юлії Тимошенко напередодні президентських виборів у травні 2014 р. Батальйон формувала Кіровоградська ОДА (ВО «Батьківщина» там була лише одним з багатьох спонсорів). В район Старобешево – Комсомольського мала вийти й ротна група 72-ї бригади, але – на 28 серпня група була лише в селі Стила – на захід від Старобешева. 72-а на той момент ще відновлювала боєздатність після боїв на кордоні, а 42-й бат «Рух опору» до перекидання в район Комсомольського охороняв у Краматорську штаб АТО. Простіше кажучи – в бій були кинуті останні резерви.

Характер збору цих підрозділів наводить на думку, що штаб АТО планував прорив між Новокатеринівкою і Кутейниковим. Від села Колоски до якого рухалася ротна група 42-го бату, до Многопілля (оточеного штабу Сектору «Б») по прямій було 20 км.

Здавалося б розгром цих колон відкрив Москві фронт до самої Волновахи. Але. 28 серпня зранку по російських військах і терористах ДиРи був завданий потужний артилерійський удар силами дивізіону 19-ї ракетної бригади, гаубичного дивізіону 55-ї бригади, батареями 27-го і 72-го реактивно-артилерійських полків, та самохідної батареї 17-ї танкової бригади. Українські гармати примусили росіян серйозно переглянути свої плани.

Водночас проводилися роботи з деблокування «групи Хомчака» з півночі. У 20-х числах серпня зведена група 11-го і 17-го батальйонів тероборони, що діяли в районі Дебальцево-Адріанопіль зайняли село Федорівка, перерізали трасу між Алчевському і Красним Лучем (Хрустальним) і по факту – замкнули в оточенні угрупування терористів Луганди в районі Стаханов (Кадіївка) – Алчевськ. 23-25 серпня батальйон вступив в бій з групою російських морпіхів з Петербургу і знищів 23 «братішек». Потім бої не припинялися – свої позиції бійці 11-го і 17-го БТрО тримали до 2 вересня. Навіщо?

В інтерв’ю волонтеру, публіцисту і досліднику Сержу Марко ротний 17-го БТрО Андрій Бойко розповів що на Федорівку мала прориватися з Сектору «А» і далі просуватися по дорозі через Фащівку й Нікішино в напрямку на Малоорлівку та Кировське, колона 30-ї бригади з подальшим напрямком на Зугрес та Іловайськ. Від Кіровського до Іловайська дорогами – 33 км, по прямій – 28 км. Але…

Висмикнути 30-ку, або будь-які інші сили з Сектору «А» було вже просто нереально. На додачу до чотирьох російських батальйонних груп, що зайшли між 17 і 20 серпня (і здобули в рило біля Георгіївки 20 серпня) 23 серпня на Луганщину увірвалися ще чотири російські батальйонні групи (біля 3000 осіб) і накинулися з флангів на угрупування Сектору «А» біля Хрящуватого, Гергіївки, Лутугіна та Луганського аеродрому. На вагу золота була кожна людина і сподіватися на допомогу штабу АТО генералу Колеснику (командувачу Сектору «А») було марно – штабу АТО вся країна виносила мозок Іловайськом.

Паралельно, в районі Докучаївська стали збирати групи 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад. Це був теж крок відчаю. 79-а все ще приходила до тями після боїв на кордоні в оточенні, а 95-а відновлювала боєздатність після знаменитого рейду та після боїв біля Ясинуватої. Збирати людей і техніку доводилося буквально по крихтах, за підрахунками дослідників обидві бригади спільно могли виставити в кращому разі півтора десантних батальйони. Не складалося і з прибуттям. До передової частини 79-ї і 95-ї прибути змогли лише 29-30 серпня. «Я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість… Він мені сказав: "Я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне". Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання», - генерал Муженко.

Чи реальним було стати в оборону і дочекатися 79-у і 95-у? Тут думки різняться. Командир бату «Миротворець» Андрій Тетерук в інтерв’ю розповів, що в його хлопців вже закінчувалися БК та харчі – триматися не було як. Водночас «Філін» наполягає на тому, що триматися було можна – в Іловайську покинули 40 т боєприпасів, і з харчами якось раду собі давали теж. Думки різняться і в пересічних учасників подій.

Генерал Муженко стверджує – генералу Хомчаку пропонували різні варіанти виходу, в тому числі – невеличкими групами в різних напрямках, у тому числі – на південь. Пропозиції були відкинуті. Тво комбату «Філін» також повідомив, що обговорювалися три варіанти, і особисто він пропонував прориватися з боєм в напрямку Мосьпина, між Донецьком і Старобешевим. Проте – було прийняте рішення іти «зеленим коридором» про який домовлялися з російським командуванням. Генерал Мельник (тоді – полковник і офіцер штабу Сектору «Б») уточнив, що нарада у Хомчака проходила вночі з 27 на 28 серпня. День був відданий частинам на підготовку.

Отут ми наблизилися до самого цікавого питання – а хто ж і коли почав переговори з росіянами? Наразі відомо кілька фактів. Відомо що російська сторона запропонувала українцям вихід по «зеленому коридору» ще 27 серпня – подейкують про пропозицію самого Путіна. Так це чи ні – конкретних підтверджень я не знайшов, єдине офіційне звернення Путіна щодо «зеленого коридору» з’явилося проти ранку 29 серпня о першій ночі.

Відомо, що контакти між росіянами і штабом Сектору «Б» існували ще до оточення «групи Хомчака» - 25 серпня по захопленій ворогом радіостанції росіяни вийшли на зв’язок з штабом Сектору «Б» і домовилися про обмін полоненими. Згідно проміжного звіту Тимчасової слідчої комісії ВР переговори вели водночас на двох рівнях. Перший – рівень командування Сектору «Б» і російських військ на місці. С. Другий – рівень Генштабів, їх вели особисто начальник Генштабу генерал Муженко і перший заступник Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський.

На місці переговори йшли важко. «На нас виходили представники РФ, пропонували скласти зброю і вийти по пропонованому ними маршруту, а це був маршрут на Амвросієвку, Новоазовськ. Тобто, біля кордону. Не факт, що ми взагалі після цієї прогулянки повернулися б в Україну. Вони би всі наші підрозділи просто завели б на територію РФ. Це був би суд по страшніше ніж з Савченко» - генерал Мельник.

З того що Сектор «Б» вступив в переговори з росіянами значно раніше за Генштаб, що рішення про вихід було прийняте ще вночі 27-28 серпня, витікає очевидне – переговори про вихід розпочало командування Сектору «Б», а Генштаб підключився тоді, коли переговори треба було закріпити на більш високому офіційному рівні. Чому Генштаб взагалі підключився, а не віддав наказ іти на прорив? Та тому, що в Генштабі знали, що в Хомчака 1400 людей, але значна частина їх – абсолютно деморалізовані службовці ЗСУ, і ще – бійці добробатів, які взагалі командирам ЗСУ не підпорядковані, а отже – Хомчаку на місці краще видно як чинити. Це, до речі, спростовує тезу, ніби командування Секторів «Д» і «Б» були такими собі «передатчиками» між штабом АТО і підрозділами. Коли треба – ініціативу командування Сектору «Б» ніхто не обмежував. Але.

«28-го серпня ввечері, близько 23-ї години на мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський, і сказав, що умови змінюються, вихід можливий тільки за умови, що техніка і озброєння залишаються. Це було для нас неприйнятним, і було сплановано йти на прорив, який мав розпочатися о 3-й годині ночі 29-го серпня» - генерал Муженко. За генералом Мельником, піти на прорив о 3-й ночі було реально – колони були вже вишикувані, добробати прибули з Іловайська – росіяни їм не перешкоджали.

Доречне питання – а росіянам навіщо було випускати українців з оточення? У попередніх дописах я вже писав про причини, які змусили росіян зупинитися на зайнятих рубежах 25 серпня. Тому процитую приказку: «Я ведмедя спіймав – То веди – Так не хоче – Ну покинь – Так не пускає!» Дати «зелений коридор» для Москви – було виходом цілком логічним. Знищення «групи Хомчака» в оточенні, в умовах коли по російських позиціях постійно працювали б українська авіація та артилерія була чревата аж надто високими втратами і сам процес розтягнувся б на тижні. Залюбки могло статися так, що росіяни були б змушені атакувати, і нести втрати, а тим часом українці зібрали б сили для прориву оточення.

Генерал Хомчак наказ на прорив з оточення не виконав – поклався на свої домовленості з росіянами на місці. О 6-й ранку до вишикуваних колон «Групи Хомчака» прибув БТР з російським офіцером, який заявив, що умови змінені, і вони дозволять вихід підрозділів по одному маршруту, напрямком на південь, без зброї, боєприпасів та військової техніки. На протести українських офіцерів, росіянин кудись дзвонив і таким чином тягнув час по півгодини. Нарешті Хомчак збагнув, що його дурять і о 8.15 дав наказ – іти на прорив. Далі – відомо.

За Многопіллям колона ЗСУ розділилася навпіл – і для росіян це було несподіванкою. Першу лінію позицій росіян українські колони пройшли без перешкод. А далі – почалося пекло. Генштаб ЗСУ і зараз наполягає – те що сталося 29 серпня 2014 р. між Многопіллям і Старобешево – не прорив, це абсолютно віроломний розстріл військових колон які не збиралися чинити опору, тобто за всіма міжнародними законами – військовий злочин.

Цікаве зауваження. 40-й батальйон тероборони «Кривбас», який перебував під Іловайськом від самого початку – від 4 серпня, в «зелений коридор» не пішов – прорвався самотужки, днем пізніше. Практично без втрат. Отже – було можливо.

Що сталося далі? «Якщо навіть ви дивилися сепаратистські сайти, то могли помітити, що при виході з оточення з Іловайську не було захоплено техніки. Вона вся була фактично знищена… Дуже погано що не було грамотної взаємодії. Так ще добровольчі батальйони із ЗСУ не застосовувалися, не було відчуття плеча, хто що мусить робити. Тому так і вийшло, що одні продовжували рух, забивали ґрунтові дороги, інші спішувалися і вели бойові дії, займали оборону, треті йшли в наступ. Була б взаємодія, ситуація могла і по-іншому розвиватися» - генерал Мельник.

В ході прориву стало зрозуміло навіщо росіяни тягли час зранку 29-го – вони не встигали окопатися. Я прошу особливо звернути увагу на цю деталь. Якщо росіяни в момент проходу українських колон були не окопані – чим вони займалися весь день 28 серпня? Моя версія така. Попри явну перевагу в силах (2200 проти 1400) у відкритий бій з українцями вступати «народ зайвої хромосоми» все ж таки боявся, й тому вони зняли війська з інших ділянок фронту і підкинули поповнення з Росії – все яке могли. Цифру у 4,5 тис з боку росіян можна вважати цілком реальною. Підтвердження? Водночас з Іловайськом бої практично завмерли на позиціях під Маріуполем. Уникала Москва прямих зіткнень у ті дні і на Луганщині. Очевидно, після отримання згоди від штабу Сектору «Б» на перекидання сил вони витратили весь день і ніч 28 серпня і на ранок 29-го лише окопувалися.

Чому я скрізь пишу «росіяни» а не «терористи ДиРи»? Генерал Палагнюк: ««ДНРа» там не було. Колону розстрілювала виключно російська армія. «ДНРов» я там бачив, вони виконували функцію виключно міліції».

На підтримку українських колон в небо піднялася пара штурмовиків Су-25, завдала удару по «народу зайвої хромосоми» і головне – дізналася координати російських позицій. Ведучий пари – капітан Волошин був збитий, катапультувався і прорвався до своїх. Відомий – повернувся на базу і повідомив координати штабістам. По позиціях «народу зайвої хромосоми» зразу відпрацювали ракетники 19-ї ракетної бригади і 107-го реактивно-артилерійського полку. В небі їхню роботу підтримувала пара літаків МІГ-29.

Зразу після бойовища групі українських військових на чолі з полковником (нині генералом) Палагнюком дозволили забрати поранених і тіла загиблих. Характерні деталі – наказ Палагнюку надійшов безпосередньо від Муженка, а росіяни на місці про якісь домовленості ще не знали. Очевидно – місію Палагнюка узгодив Муженко в переговорах з генштабом РФ. Місію Палагнюка важко переоцінити. Крім тіл убитих і підібраних поранених полковник Ігор Палагнюк вивіз десятки полонених, яких російські офіцери не віддали терористам ДиРи, але передали полковникові-українцю. Палагнюк тут же зривав з них шеврони добробатів і їх бинтував – аби зійшли за поранених і не потрапили на очі терористам ДиРи.

Результати бойовища були такі. Під час Іловайського бойовища загинули 366 вояків – українських службовців і бійців добробатів і 429 поранених, з них Генштаб за ЗСУ визнає 150 бійців убитими і 90 поранених. У полон потрапили біля 300 вояків. Дані про 366 убитих підтверджені і незалежними оцінками – дослідженням Ярослава Тинченка.

Російські втрати точно невідомі. 28 серпня 2018 р. начальник управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України Олексій Ноздрачов повідомив що під Іловайськом втрати росіян склали біля 200 убитих і біля 300 поранених. Дані уточнюються. При тому співвідношенні сил – вельми гідно.

Генерал Хомчак вийшов з оточення разом з комбатами Березою і Тетеруком, і перш ніж навідати штаб АТО, поїхав до Дніпра, мовляв – привести себе в порядок. У вересні 2014 р. генерал Хомчак від командування Сектором «Б» був відсторонений – його замінив генерал Наєв, нинішній командувач ООС. Практично зразу після Іловайську в пресі була розгорнута компанія вихваляння «героїчного генерала Хомчака». Примою в цьому інформ-хорі виступав журналіст Юрій Бутусов – один з учасників наради в кабінеті тодішнього заступника голови ДніпроОДА Геннадія Корбана.

Комбати Семенченко, Білецький, Береза і Тетерук нині – народні депутати.

Більше половини батальйону «Донбас» після Іловайська категорично відмовилися служити під командуванням Семенченка і перейшли на службу до ЗСУ – з них був створений батальйон ЗСУ «Донбас-Україна».

Дмитро "Калинчук" Вовнянко