Зачепила ця історія.
Зробила скрін.
Мені якось натякнули, що, мов, родинні зв'язки - це найперше, що варто цінувати. В сенсі, будь-які родичі мають пріоритет через те, що вони родичі. А характер, вчинки, відношення - все другорядне.
Але мої далекі родичі до 2022 року, живучи тут, в Україні, були за Росію. Бо в когось там син поїхав на заробітки до кордонів Китаю, і привіз російську пропаганду сюди, в куточок Слобожанщини. Родичі, з якими я не спілкуюсь. Вони зараз чують щоденні вибухи, і напевно змінили свою думку, й стали "найщирішими" патріотами - але я вже ніколи їм не повірила би.
Людей варто поважати не за родинні зв'язки, а за вчинки. І щодо того 90-річного діда - я не знаю, чесно, може він настільки поганий батько, що його нема за що любити. Але здається мені, що якщо діти поїхали на росію - то саме російською безвідповідальністю тут і тхне.
Немає вчинків.
Немає людяності. Нехай не любові - але ж мінімальної емпатії теж немає.
