Колись, коли у нас ще працювали такі "заклади", як БТІ старого зразка, з кабінетами, чергами тощо, - сиджу в темному коридорі, чекаю на своє. І бачу чоловіка, співробітника БТІ, в костюмі, увішаному медалями. Він в піднесеному настрої, відчиняє кожен кабінет в коридорі, зазирає в нього та гучно кричить:
- Ну-с, дєвочкі, ви мене вітати збираєтесь?!
Дєвочєк в таких місцях багато. А він в меншості. Й з медалями. "Павлінчик", - подумала я, бо чоловік дуже насолоджувався своїм статусом, блищав посмішкою та вів себе дуже галасливо .
Бо ж "23 фєвраля". День радянської армії. А у нас на дворі, здається, 2015 чи 2016 рік. Шмат України у війні, яку НЕ помічати більшості було вигідно на той час. Бо якщо ти помічаєш війну зразка 2014-2022, то ти втрачаєш ну ду-у-же серйозні переваги:
- можливість вести бізнес з росіянами;
- можливість святкувати звичні для себе радянські свята;
- можливість співати на російській сцені, продавати туди свої фільми, возити звідти цукерки "красный октябрь" чи якусь подібну маячню, на електричці з Бєлгорода. Їздити спокійно до Москви та в музеї до Пітера. Захищати свого Пушкіна й так далі.
А тут - пастка. Ти начебто звик святкувати своє 23 лютого, а тут війна, а ти ж звик, і щось навкруги змінилося - а ти НЕ змінився. Твоя свідомість залишилася там, у вчорашньому дні. І вона не хоче сприймати танки на Донбасі - бо поки вони не доїхали до твого власного будинку, начебто вони й примарні, ці танки.
Люди - заручники виключно власного невміння осягнути факт, що сталася жахлива подія. Сталася війна. В якій ти або з ними, або з нами. Бо вони - це та сама "радянська армія", до якої ти себе до сьогодні відносиш, святкуючи вже не твоє свято. Твоє его не хоче відпускати від себе можливість пройтися коридором, повідчиняти двері до дівчат та покричати: "мене хтось вітати сьогодні збирається?!" В той час коли твої буряти вже мародерять, твої москвичі вже гвалтують, чи ще якийсь твій сброд пилить заводи на метал в окупованих містах - бо ви ж всі та сама "радянська армія" за своїми уявленнями.
Вони залишились. Люди, які не змогли знайти себе в Україні. Когось з них ловить СБУ, за їх шпіонаж на користь ворога. Хтось наводить ракети на сусідів. А хтось виїдає себе зсередини мовчазною ненавистю чи то просто невдоволенням. А всього лише треба було вирішити для себе - тобі важливіше увага до тебе в цей день, чи не змішувати себе з ними, не знецінювати, відокремити себе від того сміття, що розстрілює твоїх родичів та знайомих, і так само святкує сьогодні.
