Як людина дії, завжди чітко усвідомлювала: ми - те, що ми зробили. А не те, що ми говоримо, чи уявляємо про себе.
Через таку призму взагалі не сприймаються "лідери", які лідери тільки в куплених рейтингах.
Самопроголошені, самовпевнені особистості, які самі себе призначили кращими, першими над іншими.
Народи, бездіяльні та безініціативні, не здатні робити й половини з того, що робить якийсь самодостатній європеєць.
Бидло, яке хизується тим, що він відкусив від бюджету - а не тим, що він створив сам.
"Красуні", які вважають, що їм всі винні лише за те, що вони існують.
Старі, які вимагають поваги лише за вік, а не власну мудрість та дії.
Молоді, які задирають носа, але ще нічого важливого та корисного не зробили, та й не хочуть.
Людство ділиться на тих, хто створює, і хто цим користується. Ну і, звичайно, перших менше. І мова би йшла якась абстрактна, якби поряд з нами не існувало ЩОСЬ, що заснував син київського князя, на свою голову. Щось, що залишилось недорозвиненим, та заразило своєю недоумкуватістю частину і нашого суспільства. Хотілося би, щоб вони зрозуміли масштаби власної катастрофи, яку створили самі - але можливо й не треба. Бо зараз вони самовбиваються об стіну, як держава та як нація (а чи була вона?)
Ну і "на здоров'я".
