Протягом більшої частини ХХ століття людство спостерігало дивовижне явище: кожне наступне покоління в середньому краще виконувало тести на інтелект, ніж попереднє. Цей феномен отримав назву ефекту Флінна. У багатьох країнах приріст становив приблизно 2–3 бали IQ — коефіцієнта інтелекту — за десятиліття, і довгий час здавалося, що цей рух триватиме майже автоматично.
А потім щось змінилося.
У частині розвинених країн зростання спочатку зупинилося, а потім показники почали рухатися у зворотному напрямку. У Норвегії розворот видно вже для поколінь, народжених після середини 1970-х. Американські дані за 2006–2018 роки також показали зниження результатів у кількох когнітивних сферах, хоча просторове мислення, навпаки, покращилося. І є достатньо підстав говорити про зупинку або розворот ефекту Флінна у розвинених суспільствах.
Проблема виходить далеко за межі тестів на коефіцієнт інтелекту. Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) фіксує стагнацію або падіння читацьких і математичних навичок дорослого населення у багатьох досліджених країнах. За останніми великими обстеженнями лише окремі держави продемонстрували виразне покращення грамотності, тоді як у багатьох інших результати погіршилися, особливо серед людей із нижчим рівнем освіти.
Виникає парадокс: людство має більше освіти, більше інформації, більше технологій і вищий матеріальний рівень життя, ніж будь-коли, але частина базових когнітивних показників перестала поліпшуватися. І чому?
Ефект Флінна навряд чи був наслідком швидкої генетичної еволюції. Кілька поколінь — надто короткий строк для настільки великих генетичних змін. Значно переконливіше пояснення пов’язує його з середовищем: масовою освітою, покращенням харчування та медицини, зменшенням дитячих інфекцій, урбанізацією, складнішою роботою та постійним тренуванням абстрактного мислення.
Дуже важливим стало норвезьке дослідження Бернта Братсберга й Оле Рогеберга. Воно показало, що розворот ефекту Флінна відбувався навіть усередині одних сімей між братами, а отже його важко пояснити генетичними змінами, імміграцією чи різною народжуваністю окремих соціальних груп. Найімовірніше, ключову роль відіграють зміни середовища.
Тобто хороша новина одночасно є поганою. Якщо середовище здатне досить швидко підвищувати когнітивні показники, воно так само може створювати умови для їхнього зниження.
Найочевидніша зміна останніх двадцяти років — цифрове середовище.
Ніколи раніше людина не мала такого доступу до знань. Смартфон дає можливість за секунди знайти книгу, карту, переклад, формулу чи історичний документ. Тепер до цього додався ШІ, який може пояснити складну тему, написати текст, зробити розрахунок або знайти помилку.
Здавалося б, це повинно зробити нас розумнішими.
Але технологія одночасно змінила спосіб використання мозку. Людина дедалі рідше годину читає складний текст і дедалі частіше за той самий час переглядає десятки коротких повідомлень, відео, заголовків і сповіщень.
Мозок тренує те, чим користується. Якщо його постійно змушують швидко перемикати увагу, він добре навчається перемиканню. Якщо йому дедалі рідше потрібно двадцять хвилин утримувати складний аргумент у робочій пам’яті, така навичка тренується менше.
При цьому наука поки не дозволяє сказати, що смартфони самі по собі «роблять людей дурнішими». Значно точніше говорити, що цифрові технології можуть змінювати структуру когнітивних навичок, посилюючи одні здібності й послаблюючи інші.
Саме це може пояснити частину суперечливих результатів: якісь здібності погіршуються, тоді як інші залишаються стабільними або навіть поліпшуються.
Тут виникає ще одна цікава гіпотеза. За останні сто років життя людини у розвинених країнах стало незрівнянно безпечнішим і передбачуванішим. Навіть людина з невисоким доходом у більшості таких держав має доступ до базової медицини, соціальних виплат, комунальної інфраструктури, продуктів харчування, транспорту та інформації. Для виживання їй уже не потрібно щодня вирішувати той обсяг практичних задач, який був нормою ще кілька поколінь тому.
Звідси легко зробити висновок: можливо, матеріальний комфорт сам по собі веде до зниження інтелекту?
Але наукові дані вимагають тут дуже важливого уточнення. Бідність не є тренажером для інтелекту. Навпаки, систематичні дослідження показують, що низький соціально-економічний статус пов’язаний із гіршими показниками робочої пам’яті, мовного розвитку, навчання й когнітивних здібностей. Дитяча бідність особливо небезпечна через гірше харчування, стрес, слабший доступ до освіти та менш стимулююче середовище.
Тому формула «важке життя робить людей розумнішими» не працює. Але може працювати інший механізм. Матеріальний добробут разом із технологіями дозволив передати величезну кількість когнітивної роботи зовнішнім системам. Людині більше не потрібно пам’ятати десятки телефонних номерів — вони записані у смартфоні. Не потрібно знати дорогу — є глобальна система позиціонування, GPS. Не обов’язково рахувати в голові — є калькулятор. Не потрібно пам’ятати правопис — допомагає автокорекція. Не обов’язково навіть самостійно формулювати лист або шукати аргументи — це вже може зробити ШІ.
Саме тут матеріальний комфорт може діяти не прямо, а через зменшення необхідності регулярно користуватися певними когнітивними здібностями.
Є непрямі докази того, що такий механізм можливий. Дослідження професійної діяльності показують, що люди, які працюють на роботах із вищими розумовими вимогами, часто довше зберігають когнітивні функції. А після виходу на пенсію, коли інтелектуальне навантаження різко зменшується, у частині досліджень прискорюється погіршення пам’яті.
У відомому британському довготривалому дослідженні Whitehall II, яке багато років спостерігало за тисячами державних службовців, спад вербальної пам’яті після виходу на пенсію виявився швидшим, ніж до неї. Новіші систематичні огляди також показують загальну тенденцію до дещо нижчих когнітивних результатів після припинення професійної діяльності, хоча ефект сильно залежить від типу роботи, способу життя та того, чи продовжує людина інтелектуально навантажувати себе після виходу на пенсію.
Тобто принцип «використовуй або втратиш» принаймні частково має під собою підстави.
І ось тут добробут може мати парадоксальний побічний ефект. Він усунув багато факторів, які раніше руйнували інтелект: голод, дитячі інфекції, важку фізичну працю, відсутність освіти. Саме тому протягом ХХ століття показники інтелекту зростали.
Але на наступному етапі добробут почав усувати вже не тільки фізичні страждання, а й необхідність виконувати частину розумової роботи самостійно.
Є й радикальніша версія цієї гіпотези: соціальна держава настільки зменшила залежність виживання від особистих здібностей, що природний добір нібито перестав підтримувати високий інтелект. На перший погляд ця теза може здаватися логічною, але для пояснення нинішнього падіння показників вона слабка.
По-перше, генетичні зміни такого масштабу не відбуваються за двадцять-тридцять років.
По-друге, норвезьке дослідження показало розворот ефекту Флінна навіть між братами з одних сімей, що набагато краще узгоджується зі зміною середовища, ніж зі зміною генетичного складу населення.
По-третє, зменшення дитячої смертності, голоду й крайньої бідності історично не знижувало когнітивні результати — навпаки, воно було одним із чинників їхнього зростання.
Тому проблему варто шукати не в тому, що «слабкі тепер виживають», а в тому, яке когнітивне середовище створено для всіх, хто живе в сучасному суспільстві.
Формально людство навчається довше, ніж будь-коли. Вища освіта стала масовою, доступ до інформації майже необмежений, а професій, що потребують диплома, дедалі більше. Але кількість років, проведених у навчальному закладі, не тотожна інтелектуальному навантаженню.
Програма PISA (Програма міжнародного оцінювання учнів) регулярно перевіряє, наскільки 15-річні школярі в різних країнах здатні застосовувати знання з математики, читання та природничих наук.
Останні цикли PISA показали помітне погіршення результатів із математики та читання у багатьох країнах. Пандемія COVID-19 — коронавірусної хвороби 2019 року — стала важливим фактором, але погіршення в низці держав почалося ще до неї.
Дослідження навичок дорослого населення, які проводить ОЕСР, показують схожу проблему: розширення формальної освіти не гарантує відповідного зростання реальних навичок. Навіть серед людей із вищою освітою грамотність і числова компетентність у частині країн не покращуються або знижуються. Це означає, що суспільство може виробляти більше дипломів без відповідного зростання когнітивного капіталу.
Причина може полягати і в зміні вимог. Якщо навчальна система дедалі більше орієнтується на проходження тесту, отримання сертифіката та доступність матеріалу, але менше вимагає довгої концентрації, складної математики, роботи з великим текстом і самостійного аргументування, формальна освіта може зростати одночасно зі стагнацією частини реальних навичок.
Людина завжди розширювала свій інтелект інструментами. Письмо дозволило не запам’ятовувати тисячі рядків тексту. Книгодрукування зробило непотрібним переписування книг. Комп’ютер звільнив ученого від мільйонів ручних розрахунків. Питання полягає в тому, що людина робить зі звільненою когнітивною потужністю.
Якщо калькулятор звільняє час від арифметики для складнішої математики — ми виграли.
Якщо GPS звільняє пам’ять для складнішої діяльності — це прогрес.
Якщо ШІ пише чернетку, а людина аналізує, перевіряє і покращує її — технологія підсилює мислення.
Але якщо кожне спрощення просто замінює одну розумову операцію нічим, ми отримуємо іншу модель: інструменти стають розумнішими, а людина дедалі рідше тренує власні здібності. Саме це може виявитися однією з прихованих проблем матеріально благополучного суспільства.
Не тому, що комфорт робить людину дурною, а тому, що комфорт дозволяє їй жити, дедалі рідше користуючись частиною власного інтелекту.
Але є і фізичні причини. Не всю проблему можна пояснити смартфонами, школою та комфортом. Мозок — біологічний орган, тому на його розвиток безпосередньо впливають харчування, сон, фізична активність, стрес, забруднення повітря та токсичні речовини.
Це ще раз показує, чому не варто романтизувати «боротьбу за виживання». Постійний дефіцит ресурсів не робить мозок сильнішим автоматично. Він часто забирає когнітивні ресурси на вирішення короткострокових проблем і залишає менше можливостей для навчання та розвитку.
Оптимальне середовище для інтелекту, схоже, знаходиться не між комфортом і голодом, а між безпекою та складністю: людина не повинна витрачати сили на фізичне виживання, але повинна регулярно отримувати складні завдання, які вимагають думати.
Наслідки можливого когнітивного спаду значно серйозніші, ніж кілька балів у тесті IQ.
Перший ризик — економічний. Сучасна економіка стає дедалі складнішою, а кількість робіт, де достатньо виконувати простий набір повторюваних операцій, скорочується. Якщо середні навички читання, математики й аналізу інформації стагнують, виникає розрив між складністю економіки і можливостями значної частини населення.
Другий ризик — соціальна нерівність. OECD вже фіксує, що погіршення навичок непропорційно зачіпає людей із нижчими результатами. У багатьох країнах розрив між найсильнішими й найслабшими дорослими зростає.
Це може створити суспільство, де невеликий прошарок людей здатний проєктувати складні технологічні системи, а дедалі більша частина населення лише користується ними, не розуміючи принципів їхньої роботи.
Третій ризик — залежність від зовнішнього інтелекту. Якщо пам’ять передана смартфону, навігація — GPS, вибір інформації — алгоритму, а аналіз — ШІ, людина стає надзвичайно ефективною, доки вся система працює правильно. Але вона стає слабшою в момент, коли система помиляється.
Тому головною навичкою майбутнього може виявитися не здатність знати більше за машину, а здатність зрозуміти, коли машина говорить неправду.
Можливо, ми вступаємо в дуже дивну епоху. Ніколи раніше людство не було настільки матеріально забезпеченим. Ніколи не мало такого доступу до освіти, інформації та обчислювальної потужності. Ніколи одна людина не могла за кілька секунд отримати стільки знань.
Але одночасно сама необхідність постійно тренувати пам’ять, арифметику, просторову орієнтацію, письмо, пошук інформації та навіть формулювання думки поступово зникає.
Саме тут гіпотеза про вплив добробуту набуває сенсу. Не «люди стали жити добре — тому подурнішали». А значно точніше: ми створили середовище, в якому для нормального життя дедалі менше потрібно використовувати частину тих здібностей, які колись тренувалися щодня.
Матеріальний прогрес свого часу звільнив людину від боротьби за фізичне виживання — і завдяки цьому вона стала освіченішою, здоровішою та когнітивно сильнішою.
Наступний етап прогресу може звільнити її вже від необхідності думати самостійно. І це вже може стати великою проблемою.
Вихід не полягає в тому, щоб повернути бідність, тяжку працю чи життя без соціального захисту. Це було б і безглуздо, і суперечило б наявним даним.
Потрібно зробити інше: замінити примусову складність виживання добровільною складністю розвитку. Людина повинна мати безпеку, але водночас регулярно читати довгі тексти, вирішувати складні задачі, вивчати мови, рахувати, писати, дискутувати, освоювати нові професії та використовувати ШІ не замість власної думки, а як інструмент для переходу на наступний рівень складності.
Ефект Флінна свого часу довів оптимістичну річ: когнітивні показники суспільства можуть досить швидко змінюватися під впливом середовища. Його можливий розворот доводить те саме з іншого боку.
Інтелект суспільства — не природний ресурс, який одного разу накопичили й отримали назавжди. Його потрібно постійно відтворювати. Інакше може статися головний парадокс технологічної цивілізації: ми створимо світ, у якому машини ставатимуть дедалі розумнішими, повсякденне життя — дедалі комфортнішим, а людині для нормального існування буде потрібно дедалі менше власного інтелекту.
І тоді питання буде вже не в тому, чому падають результати тестів на IQ. А в тому, що обрання морської свинки Гаврили президентом світу стане реальністю. І світ буде заздрити людям, які жили в часи Трампа і Зеленського.
Готельєр – бандерівець
