Орвелівська реальність українських кабінетів досягла абсолютного піку: уряд офіційно оголосив про черговий акт фіскального мародерства, загорнутий у брудний папірець бюрократичного новоязу. Тепер відкритий пограбунок називається «турботою», знищення залишків легального сектору — «спецфондом страхування воєнних ризиків», а підняття ставки податку на додану вартість з 20% до 21–21,5% — безпрецедентною «підтримкою» бізнесу.
Це поки що на рівні урядових концепцій, кулуарних проєктів та інтенсивного «зондування ґрунту», яке Мінекономіки та профільні відомства намагаються проштовхнути під виглядом «страхування воєнних ризиків». Офіційного закону чи ухваленої Верховною Радою постанови про остаточне підняття ПДВ ще немає, але механізм уже запущено в публічне поле.
Як діючий підприємець, я дивлюсь на ці кабінетні фантазії не через призму чиновницьких презентацій, а через реальний рух грошей на рахунках, який щодня стікає кров'ю. За підрахунками аналітиків, додатковий 1% ПДВ витягне з економіки близько 50 мільярдів гривень на рік, а 1,5 пункти — усі 75 мільярдів. Чиновники з Мінекономіки цинічно заявляють, що ці гроші підуть на компенсації за зруйновані склади та виробництва з лімітом до 10 мільйонів доларів на одну юрособу, де сам бізнес ще має сплатити від 2% страхового платежу від вартості активу. Тобто ви маєте витягнути з обігу живі гроші на сплату завищеного податку, щоб потім випрошувати у державотворців власні кошти назад через прокладки на кшталт Експортно-кредитного агентства, паралельно сплачуючи ще й 2% за право отримати компенсацію за розбомблений московитами завод. Це навіть не цинізм — це чистий інституційний садизм.
Будь-який реальний економіст знає, що ПДВ — це податок на ліквідність і ланцюжки постачань. Коли ставка зростає на 1,5%, відбувається лавиноподібне руйнування оборотних коштів:
Усі податкові накладні, імпортне мито, логістика та розрахунки з контрагентами прив'язані до валової суми з ПДВ. Збільшення ставки автоматично заморожує додаткові мільйони гривень обігового капіталу на податкових рахунках підприємств, які й без того виживають у мінусах через обстріли та блокади.
ПДВ миттєво закладається у кінцеву ціну будь-якого товару та послуги. Підняття ставки розганяє інфляцію та остаточно вбиває зубожілу купівельну спроможність громадян, які й так купують лише найнеобхідніше.
Коли держава викручує руки легальному сектору новими поборами, чесно платити стає економічним самогубством. Бізнес або закривається, викидаючи людей на вулицю, або йде в тінь, остаточно позбавляючи бюджет будь-яких надходжень.
Логіка відбитих богообраних чиновників залізобетонна: оскільки російські ракети систематично спалюють складські приміщення, а внутрішні карателі у вигляді митниці й податкової викручують підприємцям руки штрафами та вимагають прибуток зі збитків, уряд вирішує добити легальний сектор власним фіскальним зашморгом. Вони пропонують бізнесу компенсувати збитки від прильотів... за рахунок пограбування цього ж самого бізнесу.
В умовах тотальної кризи справжня допомога від адекватної держави може бути лише одна: повне скасування або радикальне зниження ПДВ та запровадження реального податкового імунітету для тилу. Замість цього «ефективні менеджери» вмикають режим тотального грабунку, демонструючи повну професійну неадекватність. Поки ці чиновники сидять у теплих київських кріслах і виписують собі премії на кістках зруйнованої країни, їхні «ініціативи» перетворюють легальну Україну на випалену пустелю.
Алгоритм порятунку очевидний і не потребує створення чергових шкідливих фондів: негайна економічна амністія, жорсткий мораторій на фіскальний тиск і обнулення каральних податків. Або влада припиняє грабувати власний народ під соусом «турботи», або від економіки країни не залишиться навіть згадок — самі лише порожні кабінети «ефективних реформаторів».
