Якщо конфлікт членів уряду переходить у публічну площину, це неминуче має закінчитися чиєюсь відставкою. Тому сюрпризом для мене не стало подання про відставку Міністра фінансів України.
Не стану оцінювати, хто мав ініціювати це звільнення. Хочу використати це як привід привернути увагу до питання функціонування інституцій. І не всіх, а такого органу як Міністерство фінансів.
Проблема не тільки в тому, хто має підбирати кадри для роботи. Для мене цілком очевидно, що саме міністр і ніхто інший має підбирати заступників. Не можна бути відповідальним за щось, будучи позбавленим права підбирати для цього необхідних фахівців. Прийняття відповідних рішень має бути «спущено» з Кабінету Міністрів на міністра. Бо саме йому працювати із замами. І це правило має стосуватися всіх міністрів.
Та Міністерство фінансів особливе. Воно тримає в руках баланс країни, баланс усіх громадян – бюджет. Це не тільки той інструмент, що вказує, скільки кому грошей дати. Від нього залежить, чи втримаємо рівновагу (рівновага є синонімом до слова баланс, яким і є бюджет), чи будемо жити у комфортному середовищі з невеликою інфляцією та стабільним (або хоча б прогнозованим) обмінним курсом, чи нас постійно супроводжуватимуть стреси, шокові курсові та інфляційні удари.
Міністерство фінансів України інституційно завжди мало проблеми. Але те, що відбувається останніми роками, інакше як посиленням інституційного руйнування цього органу назвати не можу.
Мінфін нібито відповідальний за розробку, проходження та виконання бюджету. Та мало хто знає, що Україна – одна з небагатьох країн світу (не наважусь сказати єдина), Міністерство фінансів якої планує доходи, не знаючи бази нарахування доходів. З дуже простої причини – бо не має до неї доступу.
Та бюджет – не тільки доходи, але й витрати, а при наявності дефіциту коштів - і можливості залучення необхідних для цього коштів (приватизація та запозичення). Щоб відповідати за його виконання, треба мати відповідні повноваження на всі складові.
Фіскальна служба (доходи) підпорядкована не Мінфіну, а Кабміну. Скромне доповнення до такого підпорядкування «через міністра фінансів» є нічим іншим як фіговим листком. Та і той нещодавно замахнулися забрати.
За наявності нестачі коштів планують надходження від приватизації, план яких майже ніколи не виконувався. Бо орган, відповідальний за приватизацію, не має відношення не тільки до Мінфіну, а й до Уряду. Він нібито знаходиться у сфері координації Кабміну, але голова призначається і звільняється Президентом України.
А хто розробляє в Україні проекти бюджету та змін до нього? Або: скільки у нас міністрів фінансів?
Зупиніться, якщо подумали, що один. І вибачте, якщо я помилюся в цифрі. На десяток-два. Бо їх у нас близько 500. 450 – з одного боку вул. Грушевського, більше 20 – з другого і один - на вул. Банковій.
Поширеною в Україні є практика, коли зміни до бюджету доповідає міністр освіти чи медицини, міністр оборони чи будь-який народний депутат. А ознакою доблесті і честі є можливість зачепити в кожному законі бюджет чи Бюджетний кодекс. Останній двотижневий марафон щодо антикорупційного суду – не виняток.
Ніколи не пробували задуматися над тим, які гроші кожного тижня ділять народні депутати, приймаючи рішення щодо видатків? А хіба вони вже не поділені? Звичайно ж. І зроблено це законом про бюджет. Та все одно далі продовжують ділити.
Чи має Міністерство фінансів вплив на такі дії, чи може їх зупинити? Ні. А як втримати баланс, не маючи змоги блокувати такі дії? Це завжди було проблемою у парламенті. А в останні роки Мінфін навіть не запрошують на розгляд відповідних питань. Та нещодавно і Уряд спробував забрати у Міністерства фінансів обов’язкове погодження проектів нормативних актів. Браво! Майже довершений процес перетворення ключового Міністерства в касу, а міністра – у головного касира країни.
Любив і люблю повторювати: міністра фінансів, який вживає слово «так» частіше, ніж у 5% випадків, треба відправляти у відставку. У його лексиконі має домінувати слово «ні!». Бо така йому відведена роль. Важлива для всіх нас роль. Та для цього міністр фінансів має бути один і він має бути наділений відповідними повноваженнями.
Не є функцією Міністерства фінансів визначати, кому і скільки дати грошей. Але його прямою відповідальністю є баланс країни, прямий вплив на обмеження граничних витрат країни. Бо не можна вимагати доброго результату від бігуна, відрубавши перед цим йому руки і ноги.
