Дивлюсь стаття Залужного все ж привела до смутку цівільне населення. Що взагалі непогано, якби ще не повилізали всіякі експерти зі своїми розʼясненнями, доповненнями і коментарями, то взагалі б було чудово.
Ця стаття є чудовим маркером, на відчуття які пройшло цивільне населення в цій війні.
Тобто з стадії "Як вибратись з Київа", "Жах в Бучі та інших містах", "Спочатку приліт ракети, і потім тільки сигнал тривоги" ми дійшли до "Херасе, не так просто вибивати російську армію з укріплених позицій без авіації, з затягнутими строками по поставці зброї та з дефіцитом сучастних новітніх технологій".
Військові мають іншу реакцію. Бо коли ти два роки на війні, то для тебе є тільки війна і ти можеш тільки сказати що главком правий, і далі йти робити свою справу. Бо сам знаєш як далеко до перемоги і не маєшь ілюзій.
З 2014 по 2022 рік українці перейшли від стадії "ми мирна нація, ну як це стріляти в живих людей?" до боєздатної армії та волонтерських фондів які можуть купляти "Байрактари", з 2022 року по кінець 2023 ми пройшли до стадії "Не знаємо що буде завтра, вижити б сьогодні " до "хм, а виходить розвалити російську армію вщент більш складніша задача ніж ми вважали".
Місце сидіння вирішує погляд візіонера. Той факт що цивільне населення України оговорює це в своїх неокупованих містах, з філіжанкою кави перед тим як їхати на роботу честне інтервʼю главкома- це шлях в 10 років війни , і це вже гарний, неочікуваний для Росії та світу результат. Але перед тим як писати "все пропало"- згадайте з чого ми починали і чого коштував ваш сьогоднішній кругозір.
