Призначення Олександра Поклада фактичним керівником СБУ далеко не пересічна кадрова перестановка. У таких рішеннях влада показує не те, що вона говорить західним партнерам про демократію, право й європейську цивілізацію, а те, як вона насправді уявляє Україну всередині: не як республіку громадян, а як керовану територію під контролем силових кабінетів, досьє, обшуків, проваджень, оперативних ігор, ручного слідства й страху.
17 липня 2026 року Зеленський доручив першому заступнику голови СБУ Олександру Покладу тимчасово виконувати обов’язки голови Служби безпеки України. Тобто Поклад тепер відповідає не за одну спецоперацію, не за один департамент і не за одну закриту легенду, а за всю логіку СБУ як інституції: контррозвідку, слідство, оперативне документування, інформаційний контроль, роботу з “національною державністю”, регіональні управління, силові операції, обшуки, затримання і те, чи буде СБУ щитом України від ворога, чи дубинкою Банкової проти власного суспільства.
Офіційно все виглядає правильно: СБУ має Центральне управління як штаб-квартиру, що координує структурні підрозділи, серед яких прямо названі контррозвідка і захист національної державності. На папері “захист національної державності” — це захист суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу, боротьба з підривною діяльністю ворога. У країні війна, російська агентура реальна, ФСБ реальна, диверсії реальні, інформаційні операції реальні. Але саме тому структура з такими повноваженнями має бути не темнішою за закон, а чистішою за всі інші державні інституції.
Бо будь-який департамент “захисту державності” має дві природи. У здоровій державі він ловить агентуру ворога. У хворій державі він ловить політичний шум. У здоровій державі він захищає Конституцію від Кремля. У хворій — Банкову від громадян. У здоровій державі він працює проти ФСБ. У хворій — сам починає працювати фсбешним методом: тиском, страхом, вибірковістю, демонстративними обшуками, криміналізацією критики, перетворенням політичної незручності на “загрозу національній безпеці”.
Саме тому Центр протидії корупції не випадково назвав можливе призначення Поклада головою СБУ прямим сигналом до створення поліцейської держави. ЦПК прямо заявляв, що таке призначення означатиме посилення тиску на антикорупційні інституції, незалежні медіа та громадянське суспільство, а також пов’язував Поклада з історією повернення екснардепа Христенка до України поза законними процедурами і з тиском для отримання показів проти НАБУ та САП. Це позиція ЦПК, не вирок суду. Але в правовій державі такі публічні звинувачення мали б вести до незалежного аудиту, а не до підвищення.
Ось у чому суть. Поклад — це не лише людина, це метод. Метод темної спецслужби, яка вимагає довіри без прозорості. Метод силової держави, де громадянину кажуть: “не питай, бо війна”. Метод системи, в якій законність поступається “спецопераційній доцільності”, а політична лояльність важить більше за репутаційну чистоту.
І поруч із Покладом стоїть інша фігура — Татаров. Олег Татаров не випадковий чиновник у коридорі Офісу президента. Зеленський призначив його заступником керівника ОП саме з відповідальністю за правоохоронний напрям: формування державної політики у сфері правоохоронної діяльності, гарантії національної безпеки в цій сфері, протидія корупції, захист прав людини. Його офіційна біографія підтверджує, що з 2011 по 2014 рік він був заступником начальника Головного слідчого управління МВС — начальником управління з організації контролю за розслідуванням злочинів.
Ось це і є справжній Антимайдан. Антимайдан 2026 року — це коли людина зі старої міліцейської вертикалі часів Януковича відповідає за правоохоронний напрям на Банковій, а люди з картонками цього не бачать. Антимайдан — це коли Майдан переміг на площі, але програв у кадровій політиці держави.
Цікаво, чому “Сирський — совок” на картонках написати можна, а “Поклад і Татаров — силовий Антимайдан” ніхто не пише? Чому стара армійська вертикаль стала видимою проблемою, а міліцейсько-спецслужбістська вертикаль — ні? Чому можна вимагати звільнення головкома, але не вимагати демонтажу політичної - чекістської СБУ? Чому можна кричати про дрони, але не кричати про право? Чому можна боротися за Федорова, але не боротися проти Татарова? Чому можна назвати Сирського совком, але не поставити питання про Поклада як символ спецслужбістської держави без громадського контролю?
Відповідь неприємна: по Сирському бити безпечніше. Він військовий символ. Його можна зробити персоніфікацією фронтових провалів і старого командного стилю. А Поклад і Татаров — це вже не про одну кадрову помилку. Це про серцевину режиму. Це про Банкову. Це про СБУ. Це про правоохоронний блок. Це про тих, хто реально тримає справи, досьє, страх, прослуховування, обшуки, слідство, силовий тиск і внутрішню політичну дисципліну.
Саме тому всі справи проти публічних опонентів влади — Мухачова, інших активістів, політичних фігур, різких критиків Банкової — мають перевірятися за найвищим стандартом правової чистоти. Не тому, що будь-який опонент автоматично невинний. Ні. Закон має діяти щодо всіх. Але коли силова держава чіпає політично незручну людину, суспільство має не вірити СБУ на слово, а вимагати максимальної прозорості. Бо інакше кожна така справа виглядатиме не як правосуддя, а як силове виховання країни.
Також варто згадати Василя Гунька — головного сержанта роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, який у своїх зверненнях різко критикував військово-політичну владу і просував “Національну платформу народовладдя”. За повідомленнями публікацій про справу Гунька, офіційна версія поліції зводилася до того, що він нібито перебував у СЗЧ, чинив опір і погрожував правоохоронцям зброєю; суд обрав йому заставу 166 тисяч гривень, електронний браслет, а до внесення застави — тримання під вартою. Але є й інша версія — версія дружини, очевидців і людей, які говорять про грубе силове втручання: обшук, залучення КОРД, виламування дверей, світлошумову гранату, побиття дружини і тотальну зачистку житла. Leopolis News також писало про затримання Гунька із залученням спецпідрозділу КОРД, виламуванням дверей, вкиданням світлошумової гранати, побиттям дружини, обшуком і взяттям під варту із заставою 166 тисяч гривень.
Якщо версія силовиків правдива — покажіть суспільству повний процесуальний ланцюг: ухвали, відео, протоколи, бодікамери, медичні документи, підстави для КОРД, підстави для нічного штурму, підстави для такого поводження з родиною військового. Якщо версія дружини й очевидців правдива — перед нами не “правоохоронна дія”, а силовий терор під соусом закону.
Саме за таку модель і відповідає Поклад, якщо він фактично очолює СБУ, він відповідає за те, щоб СБУ була частиною загальної силової архітектури, де поліція, спецслужба, прокуратура, суди, ТЦК і Банкова працюють не як правові інституції, а як єдина система дисциплінування та видалення незручних. А Татаров відповідає за політичну логіку цієї системи, бо саме він сидить на Банковій як куратор правоохоронного напряму.
В Україні формується не просто жорстка держава воєнного часу. В Україні формується держава, в якій “війна” дедалі частіше стає універсальним виправданням для силової темряви. Треба закрити кордон — війна. Треба мовчати про ТЦК — війна. Треба не питати про СБУ — війна. Треба терпіти Татарова — війна. Треба прийняти Поклада — війна. Треба не питати про обшуки, побиття дружини, СІЗО, політичний контекст — війна.
Але війна не має скасовувати права. Війна не скасовує презумпції невинуватості. Війна не дає індульгенції на поліцейську державу. Війна не перетворює громадянина на безсловесну худобу для державного загону. Навпаки: саме під час війни право має бути жорсткішим до силовика, бо повноваження силовика більші, страх у суспільстві глибший, можливість зловживань ширша, а ціна помилки — людське життя, родина, свобода і сама легітимність держави.
Сильна СБУ — це не та, якої бояться громадяни. Сильна СБУ — це та, якої боїться ворог і якій довіряє народ. СБУ не може одночасно претендувати на роль щита української державності (якщо це ще досі так) й залишатися темною корпорацією, де суспільству показують тільки фасад: указ, погони, медаль, патріотичну легенду і кілька успішних спецоперацій. Генерал не є кастою. Герой України не є заміною контролю. Контррозвідник не є святим. А спецслужба не є приватною зброєю Банкової.
Проблема Поклада — це не лише Поклад.
Це і Зеленський. Це і Татаров.
Це вся силова архітектура країни, яка дедалі частіше підміняє право доцільністю, прозорість секретністю, довіру страхом, а державу — вертикаллю примусу, сили, страху. Тому атаки і на НАБУ будуть і надалі продовжуватись руками конченого Сухачова на побігушках у Банкової. Той самий Сухачов, рідний брат якого має 143 об'єкти нерухомості, з яких лише пів сотні - це квартири. Те саме ДБР, яке повинно займатись військовими злочинами, злочинами ТЦК, а в реалі займається переслідуванням неугодних ОП.
Якщо люди пишуть “Сирського геть”, чому вони не пишуть “Поклада геть”, “Татарова та Сухачова під трибунал”? Якщо країна обурюється командирським совком, чому вона мовчить про спецслужбістську Луб’янку, яка може прорости прямо під синьо-жовтим прапором? Країна, яка воює з Росією, не має права ставати схожою на Росію методом. Не має права ховати страх під словом “державність”. Не має права робити з СБУ не щит нації, а тіньовий департамент Банкової.
І на останок питання, як на мене, дуже важливе для нас: чи не стала сама українська держава під керівництвом влади Зеленського одним цілим із тими, проти чого/кого вона змушує воювати простих українців?..
