Побачив у інтерв‘ю Пітера Померанцева на VA думку, що спеціалістам ще доведеться дослідити, як Україні вдалося протягом короткого часу в 2022 майже повністю знівелювати ефект надпотужної кремлівської пропаганди й завоювати переважні симпатії громадської думки в цивілізованому світі.
Що ж, я не спеціаліст і не вчений, але певний досвід роботи в медіа маю і деякі механізми впливу на суспільну свідомість розумію. Так от, більшу частину роботи тут виконали Байден із Джонсоном. І справа не в посадах (вони важливі лише для привернення уваги до заяв), а в їх дуже логічному й послідовному характері.
Спочатку - про можливість війни. Потім - про високу вірогідність, згодом - про неминучість. Про неспровокованість. Про підготовку можливої провокації під чужим прапором. Весь цей час Путін не мав можливості протиставити цьому нічого ефективного, бо про підготовку до війни змушений був мовчати. Коли, нарешті, розродився своїми байками про нацистів і агресивне НАТО, воно вже жодним чином не могло «зайти» нікому притомному. Як і продовження пропагандистської кампанії 2014-2021 про «громадянський конфлікт». Тобто, коли все, про що попереджали західні лідери справдилося, а всі попередні запевнення Путіна виявилися відкритою брехнею, віри йому вже не було навіть у найнаївніших.
Окремо тут слід зупинитися на ролі президента. Думаю, певною мірою банкрутство кремлівської версії про нацистів і Україну як загрозу Росії сталося й завдяки йому. На маленького, суто цивільного, по-дитячому наївного, розгубленого єврея жодним чином не «одягалася» версія про хижого нациста. Більше того, в значної частини західних людей він викликав щире бажання погладити по голівці й притулити до грудей. Тому, об‘єктивно він зіграв на першому етапі війни роль дуже позитивну.
Але це після 24.02.22. А до цієї дати він так само об’єктивно повністю грав на боці Кремля. Не думаю, що зумисне, але факт.
П.С. Само собою, є тут і ефекти захисту демократії від диктатури, свободи від імперіалізму, «Давида і Голіафа» тощо. Але це вже речі похідні
