У світлі наближення березневих виборів я хочу вдруге повернутися до своєї статті від листопада 2017 року (https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=546457769020808&id=316037372062850)
Я ще раз хочу сказати про кандидатів в президенти України через призму тієї статті. Чи стискається у них серце і виступають на очах сльози, коли наші кандидати в президенти думають про розстріляний совєтами в 1941 році у львівських в'язницях цвіт української Нації, про розстріляний совєтами З'їзд кобзарів в Харкові, про студентів, які поклали свої юні голови під Крутами, про засланих до Сибіру українців та інші злочини?
Я вам скажу, як я відчуваю — у 99% кандидатів серце не стискається.
Скажу більше. За промосковського президента (-ші), навіть, якщо він (вона) носять сьогодні вишиванку, ці люди говорили би прямо, відкрито і відверто: це не моя справа, навіщо ворушити минуле, все одно треба жити мирно, забудьмо минулі образи, тощо. Просто сьогодні тренд в Україні такий, що про це не можна говорити прямо і відкрито. Але їх відверто українофобське нутро від цього не змінюється.
Це совки. Це манкурти. Це люди без коренів і пам'яті, без національної моралі і національної самосвідомості.
Вони в душі ненавидять все українське. Вони називають це в душі бендерівщинойю та шароварщиною. Вони можуть жартувати над Томосом. Вони прикриваються розумними і технологічними розмовами про те, що в цьому столітті про це всім годі й говорити. Вони говорять про антикорупцію. Про щось ще. Але не про незалежність України.
Це совєтські мутанти. Вони в душі симпатизують Путіну, вони вважають його крутим. Просто сьогодні вони не можуть вголос про це сказати. Вони б із задоволенням винесли Путіну хліб-сіль і ключі від України.
Таких серед наших кандидатів в президенти, напевно, 99%. І дуже багато їх серед коментаторів і так званих "експертів", політологів та "лідерів думок".
Це трохи страшно і сумно, але так є. Це можна пояснити. Для цього Московія й розстрілювала цвіт української Нації протягом сотень років. Абистворити ось такий ось гомо-совєтікус, тих, хто ненавидить все українське.
Але тішуся іншим. Я тішуся, що ворогові не вдалося довести свою роботу до кінця. Паростки української самосвідомості та самоідентифікації зростали швидше, ніж ворог встигав їх прополювати. Це поле виявилося незруйнованим вщент.
І сьогодні, у дуже багатьох українців, у яких ці гени предків раніше спали — вони прокинулися. І це поле колоситься, хай наразі не так густо, як хотілося б.
І лише це дає надію на те, що все буде добре.
