Перші платіжки за комірне та енергоносії шокували українців неадекватністю цін. А перші "тарифні протести" неабияк злякали Зе!владу. В арсеналі суспільства – випробувані часом "майдани". Серед інструментарію влади – пронафталінені методи популістів. "Добрий цар" у праведному гніві наказує розібратися "боярам" з цінами на газ, а ті вдаються до найпростіших рішень, відомих ще з часів "недорозвинутого соціалізму" – державного регулювання. Усе списали на пандемію, мовляв, то вимушений крок, бо декларований "кінець епохи бідності" не передбачав смертоносного ковіду.
…Мій добрий знайомий, відмовившись від 8-тисячної державної подачки, закрив свій маленький ресторан, який досі годував не тільки його, а ще кілька сімей. Каже, на зароблені заощадження планує придбати якесь помешкання за кордоном. "Тільки не в цьому дурдомі, подалі від нього…".
…У сусідньому супермаркеті пенсіонери все частіше залишають при касі вибрані з полиць нехитрі продукти – ціни не "вчорашні" і явно не корелюються із соціальними виплатами. Те, на що ще вчора вистачало, нині стає розкішшю. Пенсіонерам втікати нікуди…
Водночас, "слуги" безсоромно розкошують під час чуми. Юзік обдарував дружину автівкою за сто тисяч доларів. Матері нардепів від правлячої партії за останній рік стали щасливими власниками столичної нерухомості (наприклад, мама Олександра Дануци придбала на свою пенсію дві квартири за сто тисяч доларів). "Любіт скорость" не тільки мама одіозного Олександра Дубінського, але й Сергія Нагорняка. Її вибір припав на "Лексус". А Олександр Горобець з тих таки "слуг", мабуть, порадив мамі вкластися у "Мерседес" за 150 тисяч "зелених". Люблять і дружин. До прикладу, заступник Єрмака - Кирило Тимошенко подарував коханій підкиївський особняк за 10 мільйонів гривень. Це той, що курує президентський проєкт "Велике будівництво", яке в народі вже прозвали "Велике крадівництво".
Отже, такі різні історії – принизливого зубожіння та шахрайського успіху. Пересічних громадян і випускників "трускавецької академії", "слуг", які стали "господарями" у найвищій точці амплітуди маятника популізму.
Але насправді – це дві несумісні тенденції, діаметрально протилежні шляхи популістів та їхнього електорату.
Зеленський та його "квартал" уміло підігрівають ностальгію за "ковбасою по 2.20", совковими "стандартами якості життя", влаштовуючи час від часу гойдалки між жорсткими реаліями ринкової економіки і "добрим царем", який одним порухом пальця вгамовує апетити "олігархів-кровопивць". Не пояснюючи, однак, що різницю між, наприклад, відрегульованою державою ціною на газ витягнуть з кишень платників податків, щоб покласти її до калиток тих же "ненаситних акул капіталізму".
Зеленський – яскравий зразок так званих "нових правих", особливої породи консерваторів, "вічно вчорашніх", які, попри відносно молодий вік і завдяки вихованню та звичкам оточення, загрузли у минулому (конкретніше - в "совку").
Роздрай серед реально зубожілих явно на руку режимові популістів. Поки унизу гризуть чергову "кістку" на кшталт "переваг" чи ідіотизму локдауну, поки уповають на милість "вождя" після оприлюднення астрономічних тарифів, залаштункові сценаристи без перешкод грабують країну, ревізують реформи попередників, підрихтовують законодавство під лекала автократії. Бо, попри відосіки і оптимістичні казки під ялинкою, рейтингозалежний лідер у теплій інформаційній ванні все ж відчуває пронизливий вітер соціологічних "метеорологів", які не в силі намалювати йому вище 25 відсотків від колись майже "всенародної любові".
Це війна з маятником. На найвищих точках якого, мов на різних полюсах, – обіцянки і реальність, Буковель і локдаун, сибаритство ненаситних "еліт" і тарифний геноцид, безсоромна брехня і жорстока правда. Маятник популізму здатен змести високі мрії, однак з таким же успіхом – знищити тих, хто його несамовито розгойдує, сподіваючись на сумнівний фарт.
