Він розродився на шпальтах російської газети "Известия" величезною статтею "Український синдром. Анатомія сучасного воєнного протистояння".
Щодо синдрому, то одразу скажу – тут є місце для нього. Точніше, для української влади, яка: а) квапливо віддала Медведчука (попри те, що наших бранців треба повертати) у руки його кума; б) ніяк не може втямити, що непокаране зло мультиплікується і далі шкодить.
Що ж до іншого, то зверну увагу на певні збіги. Опус Медведчука вийшов акурат на піку збурення діями Банкової – скандалу з Арестовичем та тактичним відходом наших захисників зі Соледара. Медведчук знає, що опонента слід бити у найдошкульніше місце й у найважчий для нього час.
Опус Медведчука вийшов акурат на піку збурення діями Банкової – скандалу з Арестовичем та тактичним відходом наших захисників зі Соледара. Медведчук знає, що опонента слід бити у найдошкульніше місце й у найважчий для нього час
Чому я про українську владу? Бо у статті Медведчука вона є… призвідцем та причиною російського вторгнення. Мовляв, Україна довго
"не хотіла бути анти-Росією", але до цього її схилили лідери партій війни: Порошенко і… Зеленський. Останній, пише Медведчук, прийшов до влади на проросійському хайпі, а став
"уособленням війни".
А далі Медведчука, що називається, понесло. Він розповідає казку про те, що проти політики Зеленського – більшість мешканців Сходу та Південного Сходу, оскільки бізнес там дуже пов'язаний з Росією.
Після прочитання цього пропагандистського твору, залишаєшся з враженням, що головним адресатом кума Путіна були не росіяни, а українці. Спроба зіграти на "втомі від війни", виправдати недавню анексію окупованих частин українських південно-східних областей і залякати сили спротиву "новою, небаченою зброєю" упереміж з міфами про існування "партії миру", яка порятує Україну перед новими руйнівними обстрілами.
Медведчук, однак, марно витрачає зусилля на те, аби просувати капітулянтські настрої серед своїх колишніх краян. Яка "партія миру"? 93 відсотки українців переконані, що війна має завершитися нашим поверненням на кордони 1991 року, якщо не до повного розвалу російської імперії
Медведчук, однак, марно витрачає зусилля на те, аби просувати капітулянтські настрої серед
своїх колишніх краян. Яка "партія миру"? 93 відсотки українців переконані, що війна має завершитися нашим поверненням на кордони 1991 року, якщо не до повного розвалу російської
імперії.
Марна його тактика "залякування канонерками", "новою зброєю", бо жодні ракетні обстріли не зупинять українців на шляху до перемоги. Бо саме вона буде запорукою їхнього виживання як нації перед загрозою путінського "остаточного розв'язання українського питання".
Я думаю, що стаття Медведчука – це один із меседжів "переговорної сверблячки" Путіна, який потрапив у пастку власних ілюзій та амбіцій. Війна триває вже майже рік, у Росію невпинним потоком йдуть вантажі "200", серед російської верхівки – "разброд і шатания". Вчорашні "друзі" у Європі, як от президент Чехії Зєман під завісу своєї каденції, зізнаються у хибності власних симпатій до кремлівського диктатора. Санкції діють, як анаконда, щоденно посилюючи свої "обійми" довкола російської економіки, відкидаючи її на десятиліття. Зброя, щораз потужніша і технологічніша, не тільки допомагає ЗСУ перемелювати путінсько-пригожинське гарматне м'ясо, але з кожною новою партією наближає Україну до стандартів НАТО.
Ніхто не має наміру "враховувати інтереси Росії". Перемовини з нею можливі лише у міжнародному кримінальному суді, можливо, навіть окремому для РФ (резолюцію про його створення найближчими днями розглядатиме і голосуватиме Генеральна асамблея ООН)
У цій ситуації ніхто не має наміру "враховувати інтереси Росії". Перемовини з нею можливі лише у
міжнародному кримінальному суді, можливо, навіть окремому для РФ (резолюцію про його створення найближчими днями розглядатиме і голосуватиме Генеральна асамблея ООН).
Медведчуку ліпше стулити писок і тішитися, що обійшовся втратою українського громадянства. Хоча, я переконаний, що незабаром і він потрапить на лаву підсудних цього трибуналу разом з тими, хто розв'язав у Європі злочинну геноцидну війну.
