Таке враження, що у тебе до нього щось особисте, ніби він тобі грошей винен.
Відповідь: ні, грошей не винен, на ногу в трамваї мені не наступав, мою улюблену собачку ногою на пхав, та й нема у мене собачки.
Справа трохи в іншому, звісно, крім моєї відвертої нелюбові до самозакоханих піздоболів-нарцисів.
По-перше, я не поважаю офіцерів, які 4 перших роки війни сиділи на дивані, а у 2018 році раптово згадали про присягу і на рік підписали контракт заради УБД та можливості у майбутньому рвати тєльняху на грудях з криками: "Я танки гриз!".
Звісно, бо у 2018 шанс отримати пакет Граду на голову був вже малоймовірним.
Люся зробив саме так, незважаючи на своє звання капітана запасу. Він дійсно закінчив Одеський Інститут Сухопутних військ за профілем "командир механізованого взводу" це правда. Ніякий він не розвідник за фахом, а звичайний піхотинець.
Генерал Залужний теж закінчив цей ВУЗ, але в інші роки. Тобто, фраза Люсі "ми вчилися РАЗОМ з Залужним" - трохи піздьож.
Не "разом", а "в одному ВУЗі", різниця колосальна.
Так ось. У 2018 році Люся підписав контракт і потрапив на суто штабну посаду помічника начальника розвідки 72 ОМБр.
Але душа вимагала пригод і у листопаді 2018 року в смугу відповідальності бригада приїхала працювати група снайперів з Десни.
Незрозуміло нащо, але Люся поперся з ними, бо захотілося відносно безпечно полоскотати собі нерви. "Рамзес", блін, хуєв...
Приїхавши на позиції, вони взяли у якості провідника бійця 4 батальйону Юрія Олійника (позивний "Полтава", колишній мій підлеглий) і пішли вперед. Сапера в групі не було, Олійник був теж снайпером по посаді.
Що у цій групі робив ПНР бригади капітан Люся - невідомо, але група пішла в сіру зону.
Особисто для мене ці місця відомі, доводилося лазити і по славнозвісній "Кікіморі", поки вона була сірою зоною, і по інших місцях. Це було біля Світлодарська, доречі.
Так ось. Група вирішила зайняти позицію на закинутій нашій СПшці.
Але за тиждень до того туди заходили сепари, це було відомо. Явно заходили не просто так, а залишили після себе якусь гидоту.
Люся, хоч і на словах дуже героїчний герой, йшов позаду групи на досить безпечній відстані.
Тому коли перший боєць зайшов на СПшку і спрацювала ОЗМка, Люсю вона не дістала.
Решта бійців - 2 загинуло (Юра і Рома), 2 поранені.
Про те, як Люся звідти тікав, є цілі легенди, але суть не в цьому.
Операція була організована абсолютно ніяк. Ні евакуації, ні прикриття, ні взаємодії - нічого. І в цьому безпосередня вина Люсі як офіцера вищого штабу.
І тепер це чмо розповідає пихато, як воно вижило при підриві ОЗМки. Ясєн хуй, якщо стояти хєр зна де від місця вибуху, то виживеш, я особисто сто разів так "виживав". І ні, ніхто в армії ОЗМку "відьмою" не називає, це Люся інтернетів начитався.
Я розумію, що у кожного офіцера бували втрати, але нормальний офіцер і просто нормальна людина це згадує або с болем, або з відчуттям сорому та провини. Арестович не відчуває нічого подібного.
Після такого ЧП командування зробила класичний варіант - забрало Людську подалі від війни, щоб не належав ще більше.
Дослужив свій рік він у Командуванні Сухопутних військ, отримав там звання майора і звільнився.
Після цього ніякого відношення до армії не мав абсолютно. Його вислуга в армії складає 10 років, його звання - підполковник ЗАПАСУ (чомусь слово "запасу" Люся завжди забуває).
Отака сумна історія.
Якщо ви вважаєте, що таку людину я маю поважати, то ми з вами по-різному виховані.
