Звичайно, це пригнічує – спостерігати, як особа, яка обіймає посаду Президента у твоїй країні, тикається, микається, не може зв’язати двох слів перед журналістами і не здатна приховати розгубленість від того факту, що от він взяв і подзвонив «самому» путіну. А в очах таке німе здивування – слухайте, хто я і хто путін? Де я і де він?
Але знаєте що? Такі «інциденти» взагалі не вплинуть на настрої всередині країни. Ми з вами і так знаємо, що гетьманську булаву обсіли маленькі нікчемні щури, і не чекаємо від них нічого доброго. І рівно те саме знають дві третини виборців, але їх це не зачіпає. Вони живуть на своїй хвилі, і те що нам здається чорним – для них солоне. Ми у різних системах координат, для них заготовлені інші тригери, тарифи, долар по вісім і червоні труси.
Тому – ну що ж, Зеленський дзвонить путіну, і хай собі дзвонить. Хай навіть робить із цього шоу, хай наярює двічі на день, вранці і ввечері, хай транслює дзвінки у прямому ефірі. В Україні президентська посада ніколи не була сакральною, кожен із наших Президентів був живою людиною з плоті і крові, ми їх бачили на відстані руки. І той факт, що цей, шостий, трохи більше бахнутий на голову, ніж усі попередні, не змінить нашого ставлення до нашого суверенітету і системи державної влади у країні.
На росії зовсім інше. Вони послідовно, ось уже двадцять років, ліплять карго-культ із сірої молі. Сусіди дожили до того, що навіть на ім’я свого вождя бояться називати. Він у них Перший, Главний – і ще десятки синонімів, чисто тобі як Воландеморт. І тут на їхніх очах українці обирають на таку саму посаду гм, актора естрадного жанру, і цей актор висить на телефоні з їхнім «Альфа-омегою». Почитайте пабліки, коментарі від цих переговорів палають сильніше, ніж Сибір.
І Меркель хай дзвонить. І Макрону. Хай нудить у них під дверима, хай сякається у шторки, хай стрибає на ганку. Зрештою, у цю гру можна грати вдвох, і шоу для маргіналів – це завжди шоу для маргіналів, і наші українські маргінали нічим не гірші за маргіналів російських або європейських. Зеленський нащупав формат, у якому він звертається прямо до їхніх почуттів і шлунків, минаючи мозок. І кожне слово нашого, прости господи, народного гідранта знаходить відгук у серцях величезної маси людей. Тож хай проповідує.
Це було б сумно і страшно, якби ми з вами не вміли дивитися глибше. Зеленський - це піна, ряска на озері. І якщо цю піну відгребти, добре видно, яка там ходить велика риба. А якщо опустити голову у воду, можна побачити спину однієї черепахи, на якій тримається світ, і яку зацікавила ситуація в Україні.
Я б сказала так. Ми балансували на межі, але маятник хитнувся. Тому є сотні побічних ознак і десятки прямих доказів.
Ситуація з «відставкою» Богдана показала слабкість, вразливість і безпомічність Зеленського. Але в Україні президент не може валятися під ногами слабким, нікчемним і неприкаяним. Рано чи пізно, а у нашому випадку – скоріше рано, знайдеться сила, яка його підбере, обігріє і прикаїть. І пожене копняками працювати на благо народу.
