За чотири години до того, як на українські міста полетіли перші російські ракети, "Укренерго" відімкнуло українську електромережу від російської.
Це була планова операція. Серед тих, хто за неї відповідав, була Лана Зеркаль. На той момент вона працювала радницею голови НЕК "Укренерго". Відключення вдалося - й Україна зробила ще один крок до енергетичної незалежності.
В "Укренерго" готувалися до безсонної ночі, але зранку все набуло зовсім іншої історичної ваги.
Від 2014 року юристка-міжнародниця Лана Зеркаль часто представляла Україну в переговорах та міжнародних судових позовах проти Росії, що мали особливе історичне значення.
Як заступниця міністра закордонних справ Павла Клімкіна в 2014-2019 роках дипломатка відповідала за підготовку Угоди про асоціацію з ЄС. Лана Зеркаль входила до української переговорної групи під час Мінська-2 у лютому 2015-го та тристоронніх газових перемовин України, Росії та ЄС в 2014-2016 роках.
Там вона сиділа за одним столом перемовин з російськими дипломатами та бачила, як діє весь арсенал їхніх методів: від лестощів до погроз і приниження візаві.
Вона завершила свою роботу в МЗС у листопаді 2019-го. Відмовилася в тому ж році від посади заступниці голови Офісу президента Володимира Зеленського, попри вже підписаний указ про її призначення. "Я зробила для себе висновок, що у мене не вийде і про це сказала", - розповіла вона тоді про своє рішення, яке ухвалила на інавгурації президента.
Після того працювала радницею голови правління НАК "Нафтогаз" Андрія Коболєва, міністра енергетики Германа Галущенка та голови НЕК "Укренерго" Володимира Кудрицького.
Нині Лана Зеркаль входить до координаційної ради неурядової організації Ukraine Facility Platform. І називає себе "граючим тренером" у сфері співпраці з ЄС.
В інтерв'ю ВВС News Україна дипломатка поділилися своїм баченням мирних переговорів, політики Трампа та російської дипломатії. Лана Зеркаль розповіла, як переживає війну та як бачить власне професійне майбутнє.
ВВС: В українців є запит на те, щоб зрозуміти, що насправді означають останні зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Путіним, європейськими лідерами і Володимиром Зеленським. Чи справді можлива мирна угода? Ми бачимо, як американський президент робить заяви, протилежні іноді тим, що озвучував за день до того.
Лана Зеркаль: Один британський політик дуже влучно висловився щодо Трампа: його не потрібно сприймати буквально, але водночас треба ставитися до нього серйозно. Тому не можна щоразу буквально сприймати весь шум у пресі, пов'язаний із його твітами, заявами, виступами, але, з іншого боку, можна дивитися на тенденції. Вони вже зрозумілі за пів року його президентства.
Йому дуже би хотілося товаришувати з Путіним. Але він обмежений умовами демократії США. Тобто його бажання товаришувати з Росією обмежені вимогами суспільства. А суспільство вважає, що Росія – це ворог. І це 85% американців.
Маю надію на те, що з часом ми перестанемо так серйозно ставитись до слів і публікацій Дональда Трампа. А будемо більше дивитися на те, що відбувається в реальній політиці. А це не тільки Дональд Трамп. Реальна політика - це переговори і факти. А факти зараз свідчать про нелюбов до Росії, про виділення додаткової зброї, про можливість європейців закуповувати для нас те, що нам потрібне для нашої оборони і для забезпечення нашого суверенітету.
Факти доводять єдність європейських політиків і те, що Україна вже стала членом європейської команди.
BBC: Ви звернули увагу на те, що російська дипломатія – наступниця радянської. Основні її принципи – тиснути, маніпулювати, вимагати більше, ніж можливо досягти, вимагати те, що їм не належить, не робити жодного кроку назад. Американський президент зі своїм досвідом девелопера має розмовляти з Путіним, що послуговується всім цим спектром прийомів. Наскільки Трамп готовий мати справу з такою дипломатією?
Лана Зеркаль: Тут є два аспекти. Дональд Трамп, як бізнесмен, вважає, що особисті відносини вирішують все. І його бажання подивитися в очі Путіну і розв'язати проблему за дві хвилини фактично провалилося. Йому не вистачило двох хвилин, щоб визначити, чи буде в нього Нобелівська премія миру. Хоча думаю, що Путін йому обіцяв цю премію, бо що таке вона для нього? Загалом у всіх є свої цілі. У нас є ціль забезпечити свій власний суверенітет і захистити власну незалежність. У Путіна є ціль відновити імперію. А ціль Дональда Трампа – отримати Нобелівську премію. Тобто цілі й завдання всіх сторін в цьому трикутнику дуже різні. І знайти спільну мову майже неможливо.
Росіяни дуже добре пропрацьовують психологічний портрет. Вони розуміють, що для людини важливо. І розмовляють з цією людиною мовою, яку вона чує, сприймає і яка їй подобається. Дональд Трамп отримав від цієї зустрічі на Алясці запевнення в повазі, ще раз підтвердження того, що він найкращий президент Сполучених Штатів, що якби він би був президентом – війни не було б.
BBC: І запевнення від Путіна, що він не програв вибори президента США 2020 року.
Лана Зеркаль: Звичайно. Путін отримав фактичну легалізацію свого статусу. І це для нього було важливо. Його зустріли в Сполучених Штатах на червоній доріжці. Зустріли не як злочинця, а як рівного серед рівних. І потім загальна атмосфера саміту виявила неготовність команди США протистояти саме російській дипломатії, яка ніколи не йде на компроміс, поки не розуміє, що отримала відсіч. Чи була ця відсіч на зустрічі? Мабуть, якоюсь мірою була. Про це свідчить те, що спільний обід скасували й не проводили переговори в широкому форматі.
Загалом же готуватися до зустрічі з Путіним потрібно, розуміючи специфіку радянської машини.
Якщо повернутися до українського досвіду переговорів щодо Мінська-2, то вони тривали понад 20 годин поспіль (переговори за участі лідерів України, Росії, Німеччини та Франції, на яких підписали документ щодо комплексу заходів з деескалації війни на Донбасі. - Ред.). 20 годин обговорювали одне й те ж саме, слово за словом, абзац за абзацом. І Путін привіз із собою понад 100 людей на ці переговори. А скільки було з українського боку? Не більше десяти разом з охороною, мені здається.
Росіяни змінювалися зміна за зміною. Одні залишалися за столом, інші йшли відпочивати. Вони це робили для того, щоб постійно тримати у фокусі те, що відбувається. Росіяни вимотують на переговорах. Це їхній стиль. Вони розраховують на ваші слабкості й знають їх.
ВВС: Про Дональда Трампа пишуть, що він особливо не готується до переговорів. Ви теж сиділи за переговорним столом з росіянами. Це стосувалося енергетики, інтеграції України в європейський енергопростір. Чи вони теж демонстрували на таких переговорах весь цей спектр?
Лана Зеркаль: Кожні переговори відрізняються й за своєю суттю і за тим, хто їх веде. Не можна сказати, що всі російські дипломати однакові. Одні вдають із себе дуже інтелігентних і товариських. Інші відразу вражають своєю брудною позицією, яка тебе принижує, як тільки ти зайшов в приміщення.
Немає одного рецепту, але є спільна риса: ти маєш чітко розуміти, що будеш під шаленою психологічною атакою. І що всі засоби маніпуляції на тобі відпрацюють. Якщо не працюють лестощі – використають погрози. Якщо не працюють погрози – будуть приниження. Якщо не спрацює приниження – тоді почнеться вимотування. Вони ніколи не бувають повністю відвертими, відкритими. Ти завжди спілкуєшся з ворогом, але маєш бути до цього готовий.
І якщо ти психологічно вразливий, то тобі не місце за переговорним столом. У мене була колега, яка є дуже гарною юристкою-міжнародницею. Вона чудово готувала документи. Але коли ми летіли на переговори до Мінська з росіянами, вона не могла себе зібрати докупи. Її трусило, вона не могла знайти в собі ніякої підтримки. І за переговорним столом я зрозуміла: вона була в такому стресі, що не могла знайти жодного документа. І це питання вже не професійної, а емоційної готовності. Це можна побудувати тільки на основі досвіду. Потім ми вже складали команди так, щоб на перемовини їхали саме ті, хто себе вже якось показав на них.
ВВС: На Вашу думку, наскільки сьогоднішня українська переговорна команда, зокрема і президент України, готові до цього тиску?
Лана Зеркаль: У президента, як і у людей у МЗС або в ОП, вже є багатий досвід спілкування з росіянами. Це не те, що було в 2019 році, коли здавалося, що можна подивитися в очі й потоваришувати з Росією. Зараз мені здається, що такої ілюзії вже немає. Що стосується переговорів, то це не питання одного дня.
Наприклад, українська команда на Мінську-2 була налаштована на те, що обговорить певні деталі за дві-три години. Мінські протоколи - це півтори сторінки тексту. Скільки можна обговорювати півтори сторінки? А виявилося, що можна робити це дуже довго. І переговори вели досвідчені люди.
Але знову ж таки в росіян ще є одна дуже корисна особливість. Вони знають, на чому кожна людина спеціалізується. Одна людина сприймає краще на слух і може формулювати позицію, а інша людина краще бачить текст. І у росіян завжди була дуже кваліфікована школа людей, які пишуть тексти документів. Бо одне слово в реченні може зовсім змінити його зміст. Навіть послідовність абзаців можна тлумачити по-іншому.
У них є спеціалісти, які спостерігають за реакцією. Ти не можеш постійно тримати своє обличчя під час переговорів. І є люди, які просто сидять і дивляться. І вони все фіксують: на що ти відреагував, а на що ні. Вони це сприймають як війну, а не як переговори девелоперів про те, де й що вони побудують і як поділять частки в якомусь проєкті на Манхеттені.
ВВС: Дехто порівнює саміт на Алясці 2025 року із зустріччю в Мюнхені 1938-го. Як ви ставитеся до таких аналогій? Зрештою на Алясці жодних угод не уклали, на відміну від Мюнхена. У мюнхенському варіанті йшлося про те, що британський прем'єр-міністр намагався порозумітися з Гітлером. В цьому випадку американський президент зробив це з Путіним.
Лана Зеркаль: Зустріч на Алясці була як скринька Пандори. Невідомо, що вона могла відкрити і як здивувати світ. Але є дуже багато відмінностей між Мюнхеном і Аляскою. Гітлер ще не був військовим злочинцем на той момент. У британського прем'єра Чемберлена ще були якісь ілюзії. Щодо Путіна в світі немає вже ілюзій. Можливо, ще були ілюзії у Трампа. Чи залишились вони у нього? І чи не піддався він на маніпуляції? Це невідомо.
Журналісти спіймали його фразу, сказану після саміту на Алясці у Вашингтоні, про те, що Путін це зробить для нього. Трамп так відчуває. Це також наслідок маніпуляції. І наскільки ці ілюзії можливо змінити або розвіяти – це також питання часу. На це налаштовані всі європейські лідери. Їхня постійна комунікація з Трампом якраз і спрямована на те, щоб трохи змінити його кут зору. Його розуміння світу сформувалося задовго до його президентства. Воно фактично базується на тому, як світ виглядав за часів президента США Річарда Ніксона (1969-1974). За часів Ніксона не було ніякої України.
Трамп успадкував бачення того, як поділений світ, зокрема, де в ньому місце Китаю та Росії. Але Росію і Радянський Союз не можна співставити за часткою у світовій економіці, за впливом на Китай або за тим, який вплив Китай має на Росію сьогодні.
ВВС: Є певні закономірності в тому, як укладаються мирні угоди. Якщо ми подивимося на війни, наприклад, на Близькому Сході, то вони часто закінчувалися або без всеохопних мирних угод, або про ці угоди домовлялися впродовж десятиліть. Якою має бути чесна відповідь на питання про те, наскільки досяжною є всеохопна мирна угода з Росією для України найближчим часом?
Лана Зеркаль: У розумінні Трампа це все легко. Бо він розуміє цю угоду як девелоперську. Він говорить про те, що досягнув миру і припинив шість війн. Але будемо реалістами. Мирні угоди – це дуже непроста тема. Нам зрозумілий лише один варіант закінчення війни – це Друга світова і поразка нацистської Німеччини. Але більшість війн так не завершуються.
Візьмімо до прикладу війну між Північною і Південною Кореєю. Самі бойові дії там тривали відносно недовго, а переговори про демілітаризовану зону і про лінію розмежування йшли два роки (мирний договір між сторонами конфлікту в Корейській війні 1950-1953 років досі не підписаний. - Ред.). Що стосується Близького Сходу, то скільки було угод про припинення вогню між Ізраїлем і Палестиною? Скільки було угод між Ізраїлем та його сусідніми? Укладались угоди, а через тиждень або місяць знову все спалахувало. Яким буде український варіант, сказати дуже важко.
Ми пам'ятаємо і Фінляндію, і результат її війни з СРСР (Фінляндія зуміла дати відсіч радянській армії під час Зимової війни 1939-1940 років, але втратила 10 % своєї території й вимушено погодилася на нейтралітет). Фінляндія втратила частину свого суверенітету, і при цьому Радянський Союз був гарантом її безпеки. Втім, він не мав впливу на їхню внутрішню політику.
Наскільки цей варіант для нас прийнятний – це питання дискусійне. Я не бачу, що ми всі готові на нього піти. Таких розмов із суспільством має бути більше. Наші завищені очікування щодо повернення до кордонів 1991 року чи колапсу Росії, можливо, колись виправдаються. Але чи є у нас якісь перехідні стадії, на які ми готові погодитися?
ВВС: Одне з ключових питань: що буде перемогою саме для України?
Лана Зеркаль: Я, взагалі, вважаю, що ми її досягли вже. Ми залишилися незалежною країною, зберегли свій суверенітет і право визначати, як хочемо жити. Це і є наша перемога. Путін хотів домогтися колапсу України як держави хотів. Це і надалі є його ціллю. Бо території і все решта – це тільки засіб.
Ми можемо і маємо визначити для себе, як суспільство, який режим існування є прийнятним для розвитку країни, а який ні. Тобто ми існуємо, наприклад, у форматі Ізраїля, коли маємо бути войовничим суспільством, готовим встати на захист країни кожної хвилини. Чи готове суспільство до того, що в армії служитимуть і жінки, і чоловіки, тобто що це буде військовий обов'язок, який сприйматиметься як честь?
Чи готові ми до нейтралітету і що Росія буде впливати на нашу політику щодо мови або щодо церкви, а також решти питань? Чи для нас це неприйнятно? Оці питання ми маємо для себе вирішити в суспільстві.
Бо росіяни не залишать просто так своїх засадничих позицій. Ціль росіян, навіть у разі припинення вогню, буде залишатися незмінною. Це руйнування нашого суверенітету. І все те, що було в Стамбульських протоколах, буде нав'язуватися і далі (ідеться про проєкт угоди, яка передбачає демілітаризацію та нейтралітет України. - Ред.).
ВВС: Наскільки вірогідною є двостороння зустріч Володимира Зеленського з Володимиром Путіним?
Лана Зеркаль: Давайте я не буду намагатися використовувати скляну кулю для гадання, а просто підійду до цього питання з точки зору інтересів сторін і фактів.
Зустріч Путіна і Трампа потрібна була Путіну для того, щоб легалізувати свій статус і довести всьому світу й своєму суспільству, що він легальний, що західний світ його адекватно сприймає. І ще однією ціллю для нього є легалізувати територіальні надбання Росії, здобуті внаслідок війни в Україні. Це Крим та інші захоплені українські регіони.
Наступне питання в тому, яка ціль зустрічі Путіна і Зеленського. І які цілі у кожного з них. Путін робив все, щоб довести і своєму суспільству, і західному, що президент Зеленський є нелегітимним. Якщо він погоджується на зустріч з ним, то суперечить сам собі. І він фактично цією зустріччю визнав би Зеленського як легітимного президента. Водночас Лавров далі розповідає, що в Україні немає легітимної влади. І як ці два факти один з одним можуть поєднатися? На мій погляд, поки що ніяк.
Що є ціллю зустрічі для президента Зеленського? Визначення модальностей припинення війни? Вони визначаються фактично до таких зустрічей. На таких зустрічах це вже фіксується. Чи може ця зустріч бути продуктивною? Для мене це велике питання. Я взагалі не вважаю, що зустрічі з Путіним комусь із політиків принесли щось, крім проблем. Ми можемо пригадати зустрічі Путіна з Макроном, з Меркель, з Байденом.
Чи принесла зустріч з Путіним Трампу якісь додаткові плюси, приміром, усередині американського суспільства? Ні. Медійно він програв. Путін отримав найбільше.
ВВС: Чи може міжнародне правосуддя покарати Росію за воєнні злочини, злочини проти людяності, інші злочини? Запит в українців величезний на цю справедливість.
Лана Зеркаль: Це дуже важкий і непростий шлях. На Алясці ми бачили зустріч Трампа, президента вільного світу, з Путіним, воєнним злочинцем. Під оплески і на червоній доріжці.
Але загалом я далі вірю в можливість досягнути справедливості, але це потребуватиме часу і витримки. За цього президента Сполучених Штатів це навряд чи можливо. Позиція США дуже важлива.
Вже перезріло питання повної реформи міжнародної безпеки і системи міжнародних інституцій, які були створені після Другої світової війни. Нині вони є бюрократичними машинами з витрачання грошей, які не виконують своєї ролі.
У Раді безпеки ООН далі сидить країна-агресор і накладає вето на ті питання, які їй не подобаються. Це знущання зі світу.
ВВС: Наскільки реалістично, за вашою оцінкою, побачити Путіна на лаві обвинувачених Міжнародного трибуналу?
Лана Зеркаль: Дійсно, механізм створений. Наступне питання, наскільки ефективно він буде працювати й скільки часу це займе. Це питання, яке виходить за межі мого розуміння. Думаю зараз ніхто про це не зможе сказати. Якщо це запит суспільства, будь-яка влада в Україні буде докладати зусиль і намагатися отримати підтримку від всіх партнерів.
Дуже сподіваюся, що американське суспільство також відгукнеться на біль українського. І якщо не сам нинішній президент США, то суспільство цієї країни підтримає міжнародне правосуддя.
ВВС: Попри позицію Дональда Трампа, яка не завжди сприятлива для України, є один парадокс. Саме зараз НАТО стало головним координатором американсько-європейської військової допомоги для України. За Байдена це було неможливо, оскільки він боявся, що Путін звинуватить НАТО в участі у війні з Росією. Як можна цим скористатися?
Лана Зеркаль: Думаю, це тільки початок. Ті модальності щодо гарантій безпеки, які шукають зараз, розвивають цю ідею Трампа. Держсекретар Марко Рубіо відповідає за координацію всіх партнерів. Це дуже позитивно для нашої обороноздатності та розвитку європейської системи безпеки.
Зменшилася роль США у європейській безпековій політиці. Країни ЄС почали виділяти більше грошей та ресурсів для забезпечення своєї обороноздатності.
І є розуміння, що армія, взагалі, є тільки в України. Ані в Німеччини, ані в Данії, ані у когось іншого немає зараз потужних армій, здатних обороняти ці країни. Життя в ситому європейському суспільстві будувалося на тому, що війни ніколи більше не буде. І у них виросло кілька поколінь чоловіків, які ніяк не можуть осягнути, що їм, може, доведеться служити в армії.
Але вони розуміють нашу роль в європейській системі безпеки, і вже не ставляться до нас як до "третьої" держави. Є розуміння того, що Україна є фронтиром. Якщо щось із нами трапиться нехороше – вони отримають не тільки велику кількість біженців, але і ворога прямо на своєму кордоні.
ВВС: В домовленостях України з ЄС є дуже важливий аспект – це зобов'язання гарантувати незалежність антикорупційних органів. Коли українська влада спробувала позбавити їх незалежності, як ви сприймали цю ситуацію і які можуть бути її тривалі репутаційні наслідки?
Лана Зеркаль: Створення антикорупційних органів – це була одна з умов для безвізового режиму з ЄС. Щоб його отримати, ми мали довести ЄС поетапно, що свідомо боремося з нелегальною міграцією, організованою злочинністю, корупцією. І тоді ж постало питання створення незалежних антикорорганів. Чи було це тоді легко? І тоді це не було легко. І тоді питання антикорупційних органів викликало у Верховній Раді дуже гарячі суперечки.
ВВС: Чи говорили тоді теж, що це органи, які нібито посилюють "зовнішнє управління" Україною?
Лана Зеркаль: О! Юлія Володимирівна ніколи не хотіла незалежних антикорупційних органів. Нічого не змінюється. І так само ОПЗЖ голосувала тоді проти створення незалежних антикорорганів. Я вважаю, що засаднича проблема - у нас еліти не пишуть закони для себе. А люди, які знаходяться у Верховній Раді, по суті, є елітою. Вони пишуть закони так, щоб для них були винятки.
А коли йдеться про незалежність, то ти не можеш зробити виняток для себе. Слово "незалежність" у нас досі сприймається владою доволі негативно. Як це, будучи у владі, не мати можливості сказати цим органам, що їм робити? Це ж взагалі втрата "суверенного права керувати державою". Тобто це є питання культури. І тих, хто керує державою. І тих, хто керує цими органами. Мені здається, що нам всім потрібно трохи підвищувати свій рівень культури.
ВВС: Як ви провели 24 лютого 2022 року? Що думали в той день?
Лана Зеркаль: Як і багато людей, я припустилася помилки: не думала, що Київ стане об'єктом нападу. Єдине, що я відправила молодшого сина до Берліна і повернулася до України.
В мене за два тижні до 24-го був візит до США. З колишнім очільником "Укренерго" Володимиром Кудрицьким ми вмовляли адміністрацію Сполучених Штатів позитивно поставитися до нашого відключення від електромереж Росії. Ми мали зробити це в ніч з 23 на 24 лютого. У США на зустрічах всі до нас зверталися з питанням: "Ви що повертаєтесь? Не повертайтеся! Вас захоплять за три дні. Ми точно це знаємо".
Ми повернулися.
Отож, для мене це була ніч без сну не тільки тому, що о п'ятій ранку почався обстріл, а й тому, що ми відключалися в "режим острова" (відключення сегменту електромережі, який починає живитися власною електрогенерацією - Ред.). Ми від'єдналися від Росії за 4 години до початку повномасштабного вторгнення. Це нам дозволило убезпечити нашу енергосистему від зовнішнього втручання.
24-го я приїхала в Міненерго з питанням, чим можу допомогти? Ми зробили все, щоб повідомити всіх європейських і американських партнерів про те, як будемо комунікувати. Провели дзвінок з єврокомісаром з енергетики. Потім я зрозуміла, що залишатися в Києві – це наражати на небезпеку всіх навколо. І ми поїхали на захід України. Звідти поїхали з першою місією щодо санкцій до країн Європи і США. За півтора місяця було 30 перельотів і незліченні зустрічі з різними політиками.
ВВС: Упродовж цієї великої війни, що для вас було найважчим не лише з професійної точки зору, а й ширше - з людської?
Лана Зеркаль: Емоційно – Буча. Я вважаю, що Буча – це те, чого не можна забути. Це такий злочин, який має стати фактично одним з ключових в звинуваченнях Росії і в геноциді, і загалом у всіх воєнних злочинах. Я не знаю, як світ зараз приймає слова Лаврова про те, що вони ніколи не стріляють по цивільних об'єктах і щодо цивільних ніяких порушень не роблять.
Ніч на 24 лютого 2022 року - це руйнування всіх поглядів на мир: що нібито люди вже не будуть ніколи воювати, що настав "кінець історії", як про це написав Фукуяма, що людство стало менш агресивним.
Інша подія, яка мене дуже вразила, все ж таки більше стосується моєї професії, - це рішення Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією Конвенції про заборону фінансування тероризму і Конвенції проти расової дискримінації. Судді фактично поставили свої професійні і національні інтереси над правосуддям (вони відхилили більшість претензій України до Росії й, зокрема, не визнали, що окупаційна влада Криму переслідує українців і кримських татар через їхнє етнічне походження. - Ред.).
Їхні рішення створили ситуацію можливої безкарності. Коли норми міжнародного права існують лише на папері, бо їх неможливо застосувати. Не знаю, як тепер студенти вивчають міжнародне право. Фактично воно є мертвим.
ВВС: Ви зараз працюєте в міжнародній неурядовій організації Ukrainе Facility Platform, що, зокрема, займається адвокацією співпраці з ЄС?
Лана Зеркаль: З ЄС і його країнами-членами, так. Ми фокусуємося більше на питаннях українських громад, бізнесу, тобто тих партнерів, які найменше мають можливості щодо розвитку і встановлення контактів з іншими регіонами в Європейському Союзі, з іншими бізнесами. І як зробити так, щоб можливості, які є зараз в України, як країни-кандидатки на вступ до ЄС, могли використати громади та бізнеси.
ВВС: Як бачите своє професійне майбутнє? В України є колосальна потреба в міжнародній експертизі.
Лана Зеркаль: Я завжди виходжу з того, що треба жити сьогодні. І сьогодні я намагаюся бути корисною там, де я є. У мене є можливість спілкуватися з людьми, займатися менторством, розвитком людей, розвитком політик, на яких розуміюся. В мене є школа Мін'юсту, зокрема написання нормативно-правових акцій. Узагалі, в мене є досвід, який можу передавати. Наразі я є фактично цим "граючим тренером".
Я не знаю, як складуться обставини завтра. У нас є у всіх одне завдання сьогодні - це супротив ворогу. І кожен робить щось можливе для того, щоб забезпечити спільну перемогу.
ВВС: Ми, як журналісти, бачимо, що зараз, під час війни, все одно точаться розмови і про політику, і про вибори. Чи пропонували вам участь в якихось політичних проєктах? Можливо, за участі реформаторів, тобто тих українських колишніх посадовців, які займалися реформами до каденції Володимира Зеленського або під час його президентства?
Лана Зеркаль: Я вам не буду відповідати на це питання, а розкажу про інше. Я багато бачила урядів, нових президентів, прем'єр-міністрів і знаю одну болючу проблему. Вони приходять, сідають у свої крісла і не мають жодної уяви, що робити. Тому мій фокус зараз на тому, щоб розробити хоча б частину того, що потрібно зробити Україні для зростання. Не просто для виживання, а для зростання. Бо ми зараз виживаємо. Тому мій фокус на цьому.
Хто б не був у кріслах – якщо він буде налаштований на те, щоб використовувати те, що ми зараз робимо і будемо робити, – я буду рада. І я сподіваюся, що так і буде.
Жанна Безп'ятчук, ВВС Україна, Київ
