З зацікавленістю спостерегаю, як український сегмент соцмереж рубиться навколо висновків експертів УІНП про необхідність декомунизації Булгакова...
Розумію, що багато хто без заперечень підтримав цих гідних поваги мужів. І як їх не підтримати, якщо вони завжди були моральними авторитетами нації, а не якимось пристосуванцями. От наприклад Олександр Сергійович Рубльов, який захистив дисертацию ще у радянський час і у 1990 році свій твір надрукував "Ярослав Галан — борець за правду і справедливість". До речі, і кандидатська у нього по тій самій темі «Історичні погляди Ярослава Галана» (1988, наук. кер. — д. і. н. Р. Г. Симоненко).
Ви не пам'ятаєте, хто такий Галан? Ок, я вам нагадаю. Ярослав Олександрович Галан (27.07.1902, Динів — 24.10.1949, Львів) — український та польський письменник, радянський пропагандист, журналіст і педагог. Писав українською та польською мовами. Був членом Комуністичної партії Західної України (з 1924 по 1938 роки) та Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (з 1939 року й до своєї смерті). Користувався підтримкою радянської влади. Галан мав виражені антиукраїнські й антикатолицькі погляди. Під час Другої Світової війни та опісля він засуджував ідеї української державності, називав українську революцію «жовтоблакитним маріонетковим балаганом штибу 1918 року», засуджував Українську греко-католицьку церкву та борців за незалежність України — ОУН та УПА. Із 2014 року входить до списку осіб, які підлягають декомунізації. Цікаво?
І от зараз дослідник та оспівувач Галана став тим, хто вирішує чи треба декомунізувати Булгакова? Ну, мабуть для когось він і авторитет, але я утримаюсь від такого сприйняття пана Рубльова. Чи краще, товариша Рубльова?
Ну, ок. А хто наступний? О, це Наумов Сергій Олександрович. В нього теж цікава кандидатьська дисертация, яку він захистив у лютому 1987 році. «Радянське будівництво на Лівобережній Україні в період громадянської війни (1919 р.)». Я навіть уявляю, як він в ній висвітлює події. Цікаво і те, що в радянські часи треба було бути членом КПРС щоб захищати дисертації з історії СРСР та по близких темам. А зараз він декомунізатор? Ну, так... Вірю йому. Але не зовсім. А от Федор Александрович вірю і дякую за інформацію про цих експертів з УІНП.
Не знаю, чи писали б ці поважні мужі статті про засудження Майдану, якщо б переміг Янукович, але Віктор Федорович вручав саме Рубльову орден за заслуги 3 степеню 23 серпня 2011 року. А ще цікаво було б дізнатися, які б тексти писали ці та багато інших осіб, якщо б окупанти взяли Київ. Здогадуюся які. Про засудження націоналістичного київського режиму, як у Галана та про російське будівництво на Лівобережній Україні в період СВО.
І от дивлюся я на цих моральних авторитетів, які за рахунок платників податків приймають рішення по декомунизації Булгакова, і розумію, що все так само актуальним залишається вислів "А судді хто?" з твору «Лихо з розуму» російського драматурга Олександра Грибоєдова. Для мене моральні авторитети - це Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс, Віталий Портников, Мустафа Джемилев та інші люди, які своєю діяльністю, творчістю та життям викликають повагу. І навіть з ними я сперечаюся та не у всьому погоджуюся. А що казати про моє ставлення до пристосуванців, які будуть казати те, що хочуть від них почути? Їх думка мені байдужа, а авторитет нікчемний. Ну, не люблю я конформістів.
І от що я хочу резюмувати. Я люблю Україну. І я довів це не словами, а справами. Я люблю Україну і це нікому не змінити. В моїй бібліотеці є книжки Булгакова. І вони в ній залишаться, а серед моїх улюблених книжок залишаться "Майстер і Маргарита" з "Собачим серцем". І це теж нікому не змінити. До речі, мені і музика Вагнера подобається. Але це тема для іншого дописа. А ще ми живемо в Україні, а не в РФ, де є лише одна точка зору, а всі інші не правильні. У нас є можливість насолоджуватися інакомисленням. І я це роблю. А от Швондерам це не подобається.
