Після Переяславської ради 1654 року московія почала планомірне і глибоке проникнення в українське політичне, культурне та мовне життя. Формально визнаючи автономію Гетьманщини, царська влада вже у другій половині XVII ст. почала впроваджувати механізми лінгвістичного підпорядкування козацької старшини та освіченого українського суспільства. Це була одна з найефективніших стратегій імперії — асимілювати еліту, і вже через неї підкорити народ.
Після смерті Богдана Хмельницького й особливо в період гетьманування Івана Брюховецького (1663–1668) і далі, московія дедалі глибше вкорінювалася в козацькій Україні. Окрім військових гарнізонів і політичного тиску, мовне підпорядкування стало головною зброєю в боротьбі за контроль над Гетьманщиною.
У 1720 році петро I видав указ, що забороняв друк книжок українською мовою, наказуючи «щоб були без всякої різниці з великоросійськими». Саме тоді відбувається перехід канцелярії Гетьманщини на російську мову. Латина й староукраїнська витісняються з офіційного вжитку. Документи, універсали, листування — все повинно бути зрозумілим чиновнику з москви або санкт-петербурга.
Козацькі полковники, генеральна старшина, навіть самі гетьмани (як Данило Апостол чи Кирило Розумовський) змушені були опановувати російську мову, аби мати справу з імперськими інституціями. Їм за це пропонували дворянські титули, маєтки, вступ до імператорського дворянства, посади у сенаті, право на навчання їхніх дітей у столичних університетах.
Навчання було ключовим каналом асиміляції. Ще у XVIII столітті Києво-Могилянська академія, яка тривалий час була осередком православної й української освіти, поступово втрачає самобутність. З 1750-х років більшість викладання там переходить на російську або церковнослов’янську в московській редакції. Академія перестає бути українською в повному сенсі.
Ті, хто прагнув кар’єри — у війську, адміністрації, медицині, науці — змушені були їхати до петербурга чи москви, де вся освіта велася виключно російською мовою. Таким чином відбувалося перетворення українця на “русского” не через переконання, а через потребу вижити, реалізуватися.
До кінця XVIII ст. більшість дітей старшинських родів — Разумовських, Марковичів, Полуботків, Милорадовичів — вже не розмовляли українською в побуті. Вони мали титули, посади, маєтки, але втратили мову, а з нею — й ідентичність. Син козака ставав чиновником російської імперії.
Навіть Запорозька Січ — символ козацької вольниці — не уникла російського тиску. У 1775 році катерина ІІ наказує ліквідувати Січ, назвавши її «розсадником свавілля». Тисячі козаків були розпущені, частину арештовано, частину знищено. Ті, хто залишився, були змушені або тікати за Дунай, або служити в імператорській армії. Знову ж — із вимогою знати російську мову.
Колишні отамани та осавули ставали імперськими офіцерами — але вже не в шароварах і не з оселедцем, а в російських мундирах і з російською мовою в устах.
У радянському союзі російська мова стала де-факто державною. У 1938 році було введено обов’язкове вивчення російської в усіх республіках. З 1950-х років майже вся наука, вища освіта, армія, технічні дисципліни — лише російською.
У школах України до 80-х років майже половина учнів навчалися в російськомовних класах, особливо в містах. Українська мова залишалась на периферії — мовою села, бабусі, приватного побуту. Вся еліта, як колись козацька старшина, переходила на мову імперії.
У 2014 році росія, анексуючи Крим і розпалюючи війну на Донбасі, знову заявила:
«Ми захищаємо русскоязичних».
Це — прямий наслідок політики зросійщення, яка тривала століттями. росія створила російськомовне середовище, знищивши українське, а тепер використовує це як привід для окупації. Мова — стала формальним маркером, щоб вважати територію «своєю».
У 2022 році, під час повномасштабного вторгнення, росія знову вдається до тієї ж риторики. Але саме українська мова стала символом опору: на фронті, у волонтерських штабах, у школах, навіть серед тих, хто все життя говорив російською — відбувається мовне пробудження.
Коли мова зникає — зникає і нація. московія це добре знала і діяла послідовно. Від підкупу старшини до ліквідації Січі, від навчання в петербурзі до радянських шкіл — усе було спрямоване на те, щоб українці перестали бути собою.
Сьогодні ми маємо шанс повернути мову не лише в побут, а в центр нашого національного життя. Бо тільки українською ми можемо бути вільними — не колонією, а народом із власним майбутнім.
Розмовляй українською - найменший особистий внесок в Перемогу.
Історія українського козацтва
