Вчора прийщла новина - у горах загинув ухилянт, що намагався перетнути кордон з Румунією. Мабуть я ніколи цього не збагну.
Довго ховатися від ТЦК... Скласти план... Без відповідної підготовки лізти в гори... Заблукати... Замерзнути...
В ім'я чого?!!
Аби зберегти життя? Ну... зберіг. Правда?
А навіть якби перейшов? Скажіть, хто вам сказав, що на Заході ухилянтів чекають з розпростертими обіймами? Вони їдуть аби працювати за контрактом у європейському відділенні Майкрософт? Аби оперувати в кліниці "Шаріте"? Чи вони їдуть за кордон, аби робити те саме що й тут?
Там більше платять? А податки, платню за житло і лікування такі люди теж враховують? Ото ж я бачу, скільки знайомців до вторгнегня приїздили до України зуби лікувати.
Тощо й тощо.
Але всього цього вже не буде. Бо він загинув. А міг би...
Я в армії вже майже два роки, а воюю від 2014-го. Я бачив достатьно.
Я знаю, зараз тебе не сунуть в бойову роту поки ти не пройшов базову військову підготовку. Якщо ти мехвод або наводчик - працюватимеш по професії. Якщо ти айтишник або зв'язківець - працюватимеш по професії. Хороший повар - взагалі дефіцит, при чому важить не папірець, а те вмієш ти смачно готувати чи не вмієш? А далі...
Армія - дзеркало життя. Як і в житті там хто як дбає, той так має. Я бачив доходяг чия доля є і буде жалюгідна. Я бачив дядьків, які приходили у піхоту, освоювали "Мавік", демонстрували успіхи і старання. І їх відправляли на курси пілотів. І люди ставали зовнішніми пілотами - з військово-обліковою пеціальністю у воєннику і зі свідоцтвом про закінчення навчання. Офіційним.
Звісно армія і фронт - не курорт. Але життя взагалі не курорт. Так, я прямо зараз сиджу у лісі, сплю в бліндажі і пропах димом від буржуйки. Але на заводі у Запоріжжі (після інституту) я так само сидів у холодному цеху, тягав на горбу деталі та вузли, і грівся від пічок на дровах.
Платили мені тоді ніяк не стільки, скільки платили на фронті. На фронті платять набагато краще.
На війні можна загинути? А перепливаючи Тису, або перелазячи гори, загинути не можна? Власне, згадана особа на це питання вже відповіла. На жаль. Від себе додам. І в мирному житті можна загинути - на виробництвах я багато чого бачив.
І це я згадав момент престижу. Ким до самої смерті буде ухилянт на Заході? Біженцем. Іноземцем. Голотою. Він завжди відчуватиме себе унтерменшем, як би не намагався цього приховувати. Ще й обов'язково знайдуться люди, які назвуть його боягузом і згадають що він втік від захисту своєї країни.
А якби пішов захищати Батьківщину? Ким би він повернувся?
Героєм. Його б шанували. Йому дали б пільги. Про ветеранів ще будуть писати книжки і знімати фільми. Ветерани після війни стануть спільнотою потрапити до якої стороннім буде нереально.
Існує різниця? Звісно існує. Варто було тікати за кордон аби загинути по дорозі?
Ні, ніколи я цього не зрозумію.
PS. Спеціально для тилових пацюків які зараз засмердять: "А чого ти сам не на нулі?!" Відповідаю.
По-перше. Я воюю від 2014 р. - доброволець. Пілот БПЛА - від 2015 року. Я участь в боях взяв ще до мобілізації - біля Києва. Я у Чорних запорожцях на фронті пробув весь 2022 рік - водив "Валькірію". Я зараз служу інструктором з БПЛА - смажуся під сонцем влітку і стою на полі під завірюхою зимою. Навчаю пілотів на БПЛА для армії. Я умію водити БПЛА І маю чому навчити.
А ви? До речі, а ви точно знаєте де я зараз?
По-друге. Коли я сидів на фронті біля Бахмуту і Вугледару, ви й тоді мені смерділи ротами: "А ти чого такий чистий? Ти певно десь у штабі?" Я тоді як раз їздив до лінії боєзіткнення - розвідував "Мавіком". Ви завжди знайдете як посмердіти ротом.
Бо ротом смердіти в ухилянтах - це не Херсон звільняти. Агресивні ухилянти здатні лише смердіти.
Кожному своє. Кожен своє й матиме згодом. Побачите.
