В Німеччині циркулюють думки, що країна більше не може приймати біженців і нелегальних мігрантів. Це стосується і українців. «Інтеграція всіх людей більше неможлива. Проблеми стають все більшими і більшими", – сказав президент Німецької асоціації районів (DLT) Рейнхард Загер. Вікендова новина і тема, в якій важливо знати "як все починалося". Тому - "багатолітер".
Щоб не було емоційних ображених реакцій (ми ж-бо тепер також мігранти, як колись сирійці чи афганці, що тікали від війни), варто знову звернутися до історії цієї болячки Європи – «мігранти і що з ними робити». Ще цитат із книги Дуґласа Мюррея «Самознищення Європи».
Я вже згадував уривок з Мюррея, де автор згадує, що Ангела Меркель просила Цукерберга модерувати Фейсбук на користь «повєсточки» мультикультуралізму – гнобити тих, хто ставить під сумнів мігрантську політику «усі до Європи». Попри репресивну толерантність соцмереж, невдоволення мультикультурними реаліями зростали. Але замість думати, як здолати проблему, «Меркель тоді оголосила, що Німеччина «немає ліміту» на прийняття мігрантів. Мовляв, «як сильна, економічно багата країна, ми маємо досить багато потуги, щоб зробити те, що повинні». За наступні 48 годин New York Times відзначила сплеск міграційного руху з Нігерії та низки інших країн – люди побачили вікно можливостей для отримання європейського громадянства.» (с)
Німецьке «запрошення» призвело до зростання напруги на грецьких і італійських островах. Потім був 2016 рік і спроба ЄС домовитися із Туреччиною. Це хоч трохи і зняло напругу, але лише погіршило ситуацію.
Що цікаво, «в жовтні 2010 році Меркель виступила із великим зверненням в Потсдамі. … вона почала промову згадкою про німецьку програму про так званих «гостьових працівників» (Gastarbeitern) і масової міграції турків та інших з метою життя та праці в Німеччині, що триває від початку 1960-х (хоча угода між Бонном і Анкарою щодо робочих мігрантів припинила дію в 1973 році.). Меркель визнала, що , як і Британія та інші країни Європи, які після війни відкрили свої ринки праці для мігрантів, - «ми деякий час тішили себе думкою про те, що вони тут не залишаться, у певний момент вони повернуться додому, але так не сталося». Країна не змогла передбачити наслідків такої політики. Далі вона (Меркель) розкритикувала ще інші помилки в підходах Німеччини до імміграції та інтеграції.
«Звісно, наш підхід будувати мультикультурне суспільство, жити поряд і радіти одні одним провалився, цілковито провалився. Ось чому, - наполягала канцлер, - інтеграція така важлива.»
Соціологія того часу показала, що 30% німців висловлювали стурбованість, що їхню країну «заполонюють іноземці», що прибули в Німеччину задля соціального забезпечення, яке тут отримують». (с)
В потсдамській промові Німеччина ледь не вперше на офіційному рівні спробувала озвучити – проблема є. Хоча Меркель й спробувала наголосити, що мігрантам все одно дуже раді.
«Наступного січня прем’єр Великої Британії Девід Кемерон на Мюнхенському безпековому форумі сказав: «..під політикою мультикультурності ми привчили різні культури жити окремим життям, окремо одна від одної і (!) від місцевого суспільства. Ми не змогли (!) запропонувати таке бачення суспільства, до якого вони б захотіли належати. Ми навіть толерували ці сегреговані спільноти, які поводяться так, як це повністю суперечить нашим цінностям». (с)
«Кілька днів по тому на теледебатах, президент Франції Ніколя Саркозі заявив, що політика мультикультурності «зазнала невдачі»: «слід визнати, що в усіх наших демократичних країнах ми надто переймалися ідентичністю тих, хто сюди прибував, і недостатньо – ідентичністю країни, що їх прийняла». (с)
Заяви Меркель, Саркозі і Кемерона, ЗМІ зрозуміли як «лідери країн підтримують масову міграцію, але занепокоєні неінтегрованістю новоприбулих (в кількох поколіннях вже!). Втім, як наголошує в книзі Мюррей, насправді ж вони (Берлін, Лондон і Париж) виступили із критикою політики мультикультруності, що заохочувала різні групи людей, що живуть в одній країні, вести паралельне життя, і особливо – жити згідно із законами і звичаями, що суперечать нормам країни, у якій вони оселилися. «Видається, що ці європейські лідери закликали до появи постмультикультурного суспільства, в якому однакове верховенство права і певні суспільні норми мають стосуватися усіх». (с)
Відтоді минуло 8 років, але формули вирішення проблеми Старий Світ так і не накреслив. Страх поміркованих правих нарешті бути принциповими в своєму домі, дав пас новим-правим (популісти-євроскептики, яких підживлює Росія). А біженці з України тепер можуть на собі відчути – Європі тяжко інтегрувати в себе такі величезні маси людей.
Але в цій скруті є і про шанс – серед проблем, які приніс Старому Світові мультикультуралізм було:
- бажання мігрантів жити на соціальні виплати (на шиї місцевих платників податків),
- відмовлятися працювати, уникати соціалізації (не вчити мову, ігнорувати життя місцевих громад),
- творити резервації і яких діяли правила рідної країни (особливо стосується країн ісламського світу),
- ігнорування європейських цінностей (зокрема ліберальне розуміння прав і свобод),
- агресивне ставлення до прав жінок і християнських традицій.
Що із вище згаданих "мігрантських проблем" є викликом для українців? Нічого.
Як би це дивно не звучало, але чимала українська переселенська спільнота, що може стати новою діаспорою, здатна продемонструвати - мігранти залюбки готові йти працювати (дайте справедливі правила працевлаштування), бути активними учасниками громад, вчити місцеву мову. Ну а ліберально-демократичне розуміння прав і цінностей нам і так не чуже, рівно як і ставлення до жінки і християнських традицій.
Словом – якщо правильно комунікувати, українці можуть допомогти Європі вийти із глухого мультикультуралістичного кута.
А потім, вивчивши досвід - не допустити помилки Європи і не потрапити в пастку «простого вирішення» дефіциту робочих рук через «гостьових працівників» в самій Україні.
