Просто уявіть: 200 тисяч людей уже введені на територію України. Без мобільних телефонів і засобів зв‘язку. Без, навіть, попередження рідних. У всіх цих людей є матері, батьки, брати, сестри, у частини - дружини. Ніхто з них наразі не уявляє, чи живі ці військові і що з ними.
Ви чули, аби на Росії утворився якийсь рух із цього приводу? Аби ці матері й дружини підняли голос? Курва, в цих рабів навіть найпростіші людські інстинкти пригнічені страхом і рабською ментальністю.
До речі, тих із них, хто сподівається на грошову компенсацію (як у 2014-15) за загиблого чоловіка (сина), чекає величезне розчарування. Запад про це потурбувався.
Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь, кріпаки поневолені
