11 років тому, 22 лютого 2014 року ввечері я йшов до готелю нардепа Олега Медуниці.
Вранці перед цим я був на шикуванні (комендантської) 14 сотні Самооборони Майдану.
Десь 300 хлопців, пропахлих паленими шинам. Тільки позавчора вони були в бою. Їх очі горять перемогою і звитягою. І в цих очах ще сльози по втраті Небесної сотні.
Ось вони — гордість нації. І я пишаюся, що я був простим бійцем поруч з ними.
Андрій Парубій сказав їм напутнє слово. І зокрема про те, що треба вчитися. Вчитися боротися за державу не тільки на майданах. Але і за комп`ютером.
Я вийшов перед ними і запросив їх на Ярославів Вал.
Сказав, що завтра буде денний тренінг. Тема надважлива: «Як ходять бюджетні гроші по країні?».
Щоб кожен знав, що таке бюджет. І вмів контролювати видатки. Щоб липкі ручки корумпантів не тягнулися до народних коштів.
А я знаю про бюджети все. Я їх навчу. Вони будуть управляти країною.
Вони її змінять.
Але я подумав: Господи, їх тут десь три сотні. А на Ярвалу сяде максимум 50-60. Зальот.
Увага! На тренінг прийшло 15 хлопців.
І ось я (поспіхом і з досадою) іду до нардепа Медуниці. Мимо будинку під куполом Верховної ради. І там на стіні метровими буквами бачу свіжий напис:
- Усіх депутатів на мінімальну зарплату.
Розстроївся сильно. Прийшов. Розказую Олегові:
- це ж які мають бути мізки? Типу будь розумним. Май багато знань і вмінь, досвіду. І йди на мінімалку? Бо ти депутат? Чи типу: йди на мінімалку, а решту докрадеш?
Так хіба за це позавчора загинули кращі?
І тоді я зрозумів: популізм — це зло. Страшне зло з яким треба боротися через поширення знань та навичок критичного мислення.
Але ж якщо лише 5% (і це серед героїв) хочуть вчитися?
От тому що ми хочемо простих рішень, тому що нам не хочеться вчитися — САМЕ ТОМУ нами і правлять зеленські.
Наївними профанами управляти легко.
Боже, збережи Україну!
