Ліва голова - проросійська (Віткоф): "Путін вже зробив чудову поступку, треба негайно домовлятися".
Трампу це спокусливо, бо його мета - Нобелівська премія, тобто швидкий мир байдуже чиїм коштом, аби не американським (а нові драконівські санкції проти РФ можуть вдарити й по США також - це одна з головних причин, чому Трампу так не хочеться їх запроваджувати).
Права голова - не проукраїнська, але більш далекоглядна (Рубіо): "Сполучені Штати не будуть тиснути на Україну, аби вона віддала свої території РФ у межах мирної угоди". Бо Рубіо розуміє, що за "швидку Нобелівку" в цьому році світ пізніше заплатить дуже дорого, і США це зачепить також.
Сполучені Штати може й не будуть тиснути на Україну, а от Трамп на Зеленського завтра тиснути точно буде.
Тому обидві сьогоднішні заяви (Віткофа і Рубіо) - це останні відчайдушні спроби вплинути на завтрашню позицію Трампа.
Отже, сценарій на завтра наче зрозумілий: Трамп спершу хоче всіляко натиснути на Зеленського тет-а-тет, щоб потім або поставити європейців перед фактом "домовленості", або розіграти гнів на Зеленського (байдуже, чи буде для цього привід) і або скасувати колективну зустріч, або звести її до мінімуму, сказавши "я вмиваю руки, вигрібайте тепер самі як хочете".
Особисто я був би радий, якби Зеленський весь час зустрічі тет-а-тет мовчав, як партизан на допиті. Але певен, що європейці дали йому кращі поради. Проблема лише в тому, чи вистачить тями їх дотриматися.
Бо те, що Зеленський відмовиться від пропозиції Путіна, вже цілком зрозуміло. Відкрите й найважливіше питання - ЯК він це зробить. А це вже ті самі тонкощі дипломатії та психології, про які я писав учора.
